Хто є сучасними «Лазарями» серед нас? Побачити, почути та торкнутися рани ближнього
Дорогі браття і сестри! Притча про багача та Лазаря спонукає нас поставити собі глибоке запитання: хто є сьогоднішніми Лазарями серед нас у нашій спільноті, серед наших знайомих?
Лазар біля воріт — це не лише той, хто не має хліба. Ми живемо у країні, де важко побачити тих, хто обділений їжею — благодійні організації можуть допомогти усім. Але є такі, котрі мають різні зранення і не мають нікого, хто б їх утішив чи бодай звернув увагу на них. У притчі навіть бездушні пси виявили більше співчуття, лижучи рани Лазаря, аніж багач, від якого очікували людяності. Чому не підійшов? Чому не звернув увагу? Можливо, він мав якісь думки про бідного, можливо відкладав це на потім… Ми цього не знаємо. Знаємо, що Лазар цього очікував, і також знаємо, що той навіть не підійшов і не заговорив до нього.
Ця притча нам пригадує, що у цьому світі як тоді, так і тепер є бідні і багаті, є безтурботні і є зранені, є сліпі на інших і є потребуючі.
Чи Божа воля полягає в тому, щоб були бідні й багаті? Якщо ми віримо, що Бог є Творець і Володар усього, тоді ми є ті, хто просто отримав, а може хтось і вкрав у Нього. Але все одно — це все було і залишиться Божим. Бог бажає, щоб усі Його діти були щасливі. Як добрий батько, Він кличе нас до взаємного ділення Його дарами. Неможливо зробити так, щоб у світі всі мали все однаково, але цілком можливо, щоб ми ділилися один із одним тим, що маємо від Бога. Небесному Отцеві це сподобається, бо Він Сам так робить.
Сьогодні в найбільшому дефіциті є не просто матеріальні речі, а людське тепло, увага, відкритість у людяності та щире спілкування. Наша сучасна ментальність часто схиляє нас до думки, що за все має бути оплата або взаємна вигода. Але Лазар нічого не вимагав і прийняв свою долю зі смиренністю. Що його привело до цього — ми не знаємо, але він прагнув лише жити, і це вже залежало від іншої людини, яка його просто ігнорувала.
Синодальна спільнота
У синодальній спільноті ми можемо навчитися виходити зі своєї закритості й переступати поріг власного комфорту, щоб підійти та торкнутися ран тих, хто поруч.
Інколи ми вагаємося: підійти до потребуючого чи ні? Як сприймуть нашу допомогу? Чи справді це їм потрібно? Багач у притчі постійно говорить, вимагаючи, щоб Бог виконав його волю, але сам за життя не виявив милосердя, тобто Божу волю. Лазар у всій історії мовчить, але його мовчання було почуте на небесах.
Синодальна спільнота покликана стати місцем, де немає забутих «Лазарів». Це спільнота, де ми зустрічаємо всіх і вчимося цінувати те, що маємо, не нарікати, вчимося ділитися не просто непотрібними залишками, а дарувати свій час, увагу і любов.
Потрібно зусиль, щоб змінити життя, але шлях до цієї зміни один — слухати Боже Слово і повірити Йому, як про це згадав багач, згадав запізно. Ми, котрі ще на цій землі, маємо можливість прислухатись до Божого голосу, який промовляє у нашому сумлінні, і відкрити очі, щоб побачити сучасного Лазаря між нами.
Є ще один виклик у нашій спільноті — це зустріч із тими, хто застряг у постійному наріканні та “нитті”, для кого все довкола завжди “не так”. Коли людина чує лише свій біль і не приймає жодних порад, вона поступово вводить нас у стан безвиході, бо вже не знаєш як допомогти… . Як ми реагуємо на людей, які постійно нарікають і не чують наших порад? Що може допомогти нам зберегти любов і терпеливість до них, щоб не відвернути свій погляд, мовлячи: йому вже нічим не допоможеш? Як допомогти їм перейти від духа смутку до вдячності Богові?
ЗАВДАННЯ (запрошення до ділення)
1. Хто у вашому щоденному житті чи у нашому оточенні є тими «Лазарями», які потребують не лише матеріальної допомоги, а перш за все уваги, доброго слова та прийняття — лікування своїх ран? Можете конкретно вказати на цих людей у спільноті?
2. Що найчастіше стає перешкодою для вас, аби підійти до людини у скруті й розпочати з нею спілкування (страх, брак часу, закритість чи сумніви)? Можете розказати коротку історію про це?
3. Як ми можемо в нашій парафіяльній спільноті навчитися краще бачити й підтримувати тих, чиї «рани» залишаються непоміченими для інших?
Завершальна молитва
Господи Ісусе Христе, Ти навчаєш нас бачити обличчя Твоє у потребуючій людині!
Просимо Тебе: відкрий наші очі, щоб ми не пройшли повз сучасних «Лазарів», які лежат коло воріт нашого серця. Зціли нас від духовної сліпоти, байдужості та прагнення жити лише для себе.
Даруй нам відвагу виходити назустріч бідним, самотнім та зраненим, торкатися їхніх болів і нести їм Твоє слово утіхи. Навчи нас бути вдячними за все, що ми маємо, не нарікати, а з радістю ділитися дарами з тими, хто цього потребує.
Ми дякуємо Тобі, що далі промовляєш до нас і кличеш, щоб наша спільнота стала домом милосердя, де можна віднайти правдивість, слухання Твого Слова та живу любов до ближнього.
Будь благословенний, наш Боже, у нашій спільноті — нині, і повсякчас, і на віки віків. *Амінь.*