Дівчинка бавилась лялькою. Мати була на кухні, приготовляючи щось смачненьке. Час від часу із кімнати доносився гучний дитячий крик, а з кухні смачненький запах. У якийсь момент настала тиша. Мати стривожилась і, коли обернулась в сторону кімнати, побачила на порозі заплакану доню із лялькою в руках. В одній руці були маленькі рученята ляльки, а в другій – те, що залишилось від іграшки. Мати зрозуміла все.
Донька підійшла і ледь зрозумілою мовою сказала: “Я хочу вернути все назад … так, як мультиках. Я не хотіла її поламати… ”
Мама обійняла заплакане маля і впевнено сказала: “Повернутися назад, в минуле, неможливо. Але можливо навчитися зараз бути обережною, щоб нікому не зробити шкоду. Скоро ти виростеш і вже не будеш гратися із іграшками. Будеш жити із людьми. Навчись вже від тепер не робити нікому боляче.”

Зараз мало хто грається іграшками. Всі переходять на комп’юторні ігри. В одному ящику є все і також є можливість повернутися на початок гри, відновити все втрачене, мати “запасні життя”, переходити на втрачені рівні із відповідними кодами.
Можливо тому сьогоднішня молодь легко робить боляче іншим людям, бо хтось їй підсвідомо навіяв, що ніби можна буде вернути все, як було перед тим …