Битва. Вороги наступають, йде жорстока оборона. Ціль ворожих сил – це найперше знищити командира. Саме тому найчастіше всі жорстокі атаки скеровані на нього. За ним стежать і тільки чигають на можливість, щоб нанести болючий удар. В одному фільмі було показано, як ворогам вдалось поранити самого командира. Це болісно сприйняли всі вояки. Вони, не вагаючись, кинулись йому на допомогу. Хто підставив себе перед ворожими стрілами, хто підтримував словом втіхи, хто кинувся шукати за лікарем. Всі намагались рятувати його, бо що за військо є без командира?
Як вам цей Благородний вчинок? Це навіть не героїзм, це зовсім по-людськи заступатися за пораненого, за немічного, за знищеного.
У духовній боротьбі злі сили стараються найперше напасти на духовних провідників. Прикро визнати, що часто їм вдається, навіть, знищити їх. Спокуси -підступні і вороги часто невидимі. Небезпеки чекають на кожному кроці. Що ж така є реальність: хто пішов за покликом у духовну боротьбу, той має боротися до кінця і постійно.
Думаючи над цією духовною боротьбою, хочу вас запитати, як би ви поступили, коли би поступили, коли би побачили свого духовного наставника у важкому, страшному грісі? … як би ми подумали про нього, що би зробили, яку би мали думку про нього?
Залишається дивним лише одна річ: чому християни, коли бачать свого духовного провідника пораненого, або й знищеного, чому не заступаються за нього? Якщо бачать, що впав спокушений, то чому не спішать йому на допомогу, рятуючи від духовної смерті.
Обмови, критика, осуд, плітки, сперечання, непорозуміння, бунт, гнів та все інше, що лише завдає болю – це все не лікує, а більше знищує. По якій же стороні ми стоїмо у цій духовній боротьбі? Хіба не по стороні Єдиного Бога, хіба церква не єдине військо, хіба священики не є покликані нас вести?
Завершилась битва. командир лежав стікаючи кров’ю. Вдалині стояли його воїни, вони із сумом дивились, та щось на вухо один одному шептали, похитуючи головою, мовляв: як він міг до такого опуститися…. А з боку сидів злий дух, відпочиваючи, який тільки підсміховувався і погрожував, що так буде з кожним.
Так буде з кожним, якщо ми не відчуємо себе одним військом, одним захистом, за одне діло – спасіння наших душ.
Зараз помолися і духовно підтримай тих, хто на першій ліній бореться за благословення для тебе, вимолюєть для тебе спасіння, за того, хто зробив виклик ширити добро і уникати зла в ім’я Ісуса Христа.
присвячується року священства проголошеного 19 червня 2009 р.Б. Папою Римським Венедиктом ХVІ
Колись думала, що священники особливі люди. Їх особливість, на мій погляд, полягала в тому, що вони володіють якимись надзвичайними здібностями (типу читають думки людини). Тоді, перебуваючи під таким враженням, я уникала зустрічі з ними. Думала, нащо мені щоб хтось знав про мене.
Сьогодні думка про священників не змінилася у мене. Так, це особливі люди. Але тепер дивним та захоплюючим для мене є те, що вони добровільно погоджуються служити людям, допомагають пізнати Бога. Це дуже велика відповідальність.
Коли в сімї зявляються діти, то батьки відповідають за 1, 2 чи більше людей. А тут ціла парафія. І відповідальність перед Бога.
А з другого боку, праця священника, це не тільки справа відповідальності. Але справа любові. Просто людину, що пізнала щастя у Бозі, дуже болить те, що інші люди відвертаються від щастя і не хочуть приймати Бога у своє життя та шкодять собі.
А даючи відповідь на поставлене запитання хочу сказати, що перш за все молилася б. В кожної людини своя дорога до святості, і на цій дорозі Бог допускає різні випробування. Раз допускає, значить вона це витримає. А я би хотіла бути тою людиною, яка б допомогла іншому піднятися з гріха та йти далі до Бога. Хочу щоб інші так думали про мене, коли впаду – щоб допомогли.
Критики в житті дуже багато, а підтримки?
Я думаю священнику слід продовжувати бути Христовим воїном, падіння – програв лише одну із багатьох бтитв, але можна виграти війну з Божою допомогою. Молитись за себе і за тих людей, які осудили. Просити усіх потрібних ласк і продовжувати виконувати свою роботу, бо на це священник і покликаний, щоб бути досвідченим воїном. Я впевнена, що буде людина, яка підтримає, а можливо і не одна.
Якби поступила я – я не знаю, напевне згідно свого душевного стану, в якому б я перебувала на той момент. Молилась би. Але маю надію, що я не була б байдужою і змогла б підтримати.
Ісус Христос говорив притчами і народ Його розумів. Сьогодні читаючи “роздум”, теж все ясно: війна, ворог, захист… але в реальному житті… чи бачу я мету боротьби? Чи розумію, що саме Я ВОЇН? Чи можу розпізнати ворога? Молімся, щоб ми були свідомі та не війшли у спокусу.
Думаю зі священиком важче, бо багато хто вважає, що він дійсно “ходить по воді”. Але коли бачать, що це не так, що і він – грішна людина, то, мабуть зі злоби за розбитий ідеал, починаюь не допомагати йому встати, а навпаки – добивають щоб “не мучився”.
Як ви себе почували, коли взнали, що Діда Мороза немає, що подарунки Св. Миколай дарує через батьків?…
Думаю, що ми просто ще не виросли з дитинства, духовного дитинства. Тому така тверда їжа як “духовна боротьба, підтимка і захист пораненого командира, і т.п” нам ще не по зубах.
Хочу доповнити: критики багато у житті, а підтримки?
Церква – це містичне тіло Христа, а всі люди члени Його Тіла. І кожна людина, на взір того, що кожний член тіла має свою функцію, також має свою функцію у цьому житті. Всі люди рівні, тільки мають різні обовязки: одні працюють вчителем, інші – депутатом, прибиральником. Є різні професії-покликання. Кожному є важко на своїй професійній ниві: але є свої досягнення і невдачі. І кожен своєю працею доповняє іншу людину-в тому є гармонія життя.
Коли критикуєш іншого і розчаровуєшся в ньому – то шкодиш не тільки тій особі (якій і так важко від вчиненої помилки), але й собі. Яким чином? Відбиваєш інтерес до праці, яку провадить та особа, і таким чином хто заповнить цю порожнечу? Хто буде її виконувати?
Людина схильна помилятися… Але любити, допомагати і прощати – це “схильність” християнина. Любов і єдність – це знак Мого перебування серед вас; носіть тягарі один одного. Кому знайомі ці слова?
Отож, критикувати чи допомогти, ото вибір…