Спочатку одна історія. Прийшли гості. Господиня сумлінно приготувала все: і стіл, і до столу. Почалась гарна дружня розмова. За якийсь час запросила всіх до трапези. Всі дружно відповіли, що вже йдуть. Хтось зрушився з місця, а хтось залишився далі на своєму місці. Всі разом сказали молитву і ось мала би вже початися трапеза. Вона почалася, але якось дивно. Багато гостей не підійшло до столу. Вони залишились на своїх місцях і пасивно спостерігали.
Що б ви сказали про гостей: які прийшли на гостину, які сказали, що будуть її учасниками, які проказали молитву і запевнили, що будуть споживати їжу? Що би подумали про тих, хто залишився бути пасивним спостерігачем?
А якщо подібне продовжується вже довший час, наприклад роки?  Незрозуміла така поведінка, правда?
Щось подібно ми робимо на Божественній Літургії, коли не йдемо до Святої чаші. Так прийшло до думки: Чи часом ми не насміхаємось із Бога? Звучить дивно і навіть страшно, але не без причини. Задумайтеся самі.
Ми щиро приходимо на Службу, побожно вислуховуємо її, чемно відповідаємо на всі заклики священика.

Кожного разу у звичний спосіб: всі разом творимо молитву “Вірую”. Гарні там слова: визнання віри: “Вірую Господи та визнаю,”

визнання особистого Спасителя: “прийшов, щоб спасти мене…”

покірне прохання про участь у тайній вечері: “вечері Твоєї тайної мене прийми”

і щире запевнення вірності: “поцілунку не дам як Юда”,

адже у Причасті є “зцілення душі і тіла”.

Все так велично, побожно і щиро, от лишень одна деталь…

На заклик священика: “Зі страхом Божим і вірою приступім”, ми… так що ми робимо?

Тут вже кожний у свій спосіб. Хтось рушиться з місця, інші залишаються, ще інші виходять з церкви. Але ж молитву говорили всі! Чому тільки деякі сповнили сказані слова? Найбільше вражає, що в часі святого Приходу Христа, дехто спокійно говорить із кимось, а хтось споглядає на причасників і спокійно творить осуд відносно їхньої достойності. Всі спокійні і ніхто не почувається винним в тому, що обманює самого Бога, в якість мірі насміхається з Нього. Чи не так?
Як що є якась доля правди, то …. знаєш, то знаєш, що маєш зробити, якщо ж ні, то запитай поради у твого духовного провідника.