Людина ніколи не стоїть на місці, вона є у постійному розвитку. Науковці визначили етапи людини у її розвитку, котрі можуть нам допомогти отримати відповіді на запитання: чому саме людина так поводиться і чому саме у такому віці?

Ми будемо розглядати ці етапи у світлі віри та релігії. Саме в цьому є завдання Церкви – допомогти людині у її довершенні. Заклик до довершеності в етапах розвитку людини звучить для кожного окремо, в залежності на якому етапі він знаходиться

Етапи зрілості віри

Беззаперечно, що віра – це дар від Бога і єдиним її джерелом є Він Сам, але цей дар є особливим бо дається людині не для того, щоб просто мати, але щоб він, цей дар став одним із середників спасіння людини (пригадаймо: хто вірує і охриститься, той буде спасенний ). Людина, яка отримала дар віри, є покликаною далі плекати цей дар так, як кожний дар від Бога(пригадаймо притчу про таланти). Отож людина, отримавши цей дар, повинна дбати за зріст і утвердження віри. Це здійснюється кожного дня і при кожній ситуації. Той, хто вірить – той визнає присутність Бога у своєму житті. Ця присутність повинна бути відчутна все чіткіше і радикальніше, але не обов’язково відразу.

James Fowler спостеріг деякі етапи віри у людини, про які піде мова[1].

Він каже, що вже в новонародженої дитини є певна здатність релігійного почуття, котре можемо розвинути або заблокувати його реалізацію. Людська спільнота – це місце, де людина може розвинути це почуття і виразити його у культурі у обряді.
Отож, етапи віри є також послідовними, як і сам розвиток людини і супроводжують людину у цьому розвитку.

Інтуїтивна віра (близько 0 –2- 6/8 років):

У цьому періоді дитина сприймає лише на рівні інтуєктивному і почуттєвому.
Бачачи і наслідуючи інших, дитина формує свій погляд на Бога і Бог у баченні дитини є таким, який є у її уяві світ.
Дитина складає ручки і стає на коліна так, як це роблять її батьки. Їх копіює у всіх релігійних практиках. Їй цікаво приходити до церкви, бо багато яскравого, особливого є в храмі, бо священик добре поставився до неї – звернув увагу.

Казкова віра(близько 6/8 – 11/13 років, або й пізніше):

Вживаючи і розвиваючи активно мислення, дитина вже починає формувати свій світогляд через конкретні приклади у казках, розповідях, історіях. Тому, Бог виступає, як один із героїв однієї гарної історії, яку дуже мило слухати, але не більше, або ж Бог караючий і відшкодовуючий.

Віра через переконання або віра у спільноті (бл. 11/13 аж до входу до дорослого віку, або ж далі)

У цьому віці розвивається здатність абстрактного думання і здатність збагнути основні положення. Це дає можливості піти дальше слів, що написані і вдатися до роздумів.

Юнак усвідомлює також, що його думки не є одинокими і, що інші можуть думати на свій лад; відчуває свою окремішність від інших, а разом із цим і свою ідентичність. Відкриває нові питання життя: сенс життя, цінності, ідеали, ціль життя, початки і мета світу, відносини між людьми. Також торкає і те, у що він вірить і у цінності, згідно яких він хоче жити. Бог виступає у вірі юнака/юначки як
Той, котрий є вірним другом,
Тим, хто є завжди поруч і завжди готовий допомогти,
Той, від якого дуже залежить невідоме майбутнє і, навіть я сам.
Спільнота, у якій знаходиться молода людина є водночас і допомогою у збереженні віри, і випробуванням своїх переконань і ідеалів.

Віра особиста – розважлива(початок дорослого віку)

У цьому етапі все передумується, особливо те, що було прийнято без особистого переконання: віра, цінності життя, ідеї, ідеали, цілі і обов’язки. Все переходить через критику.
Почуття відповідальності спонукають передумати все і дати усьому сенс та зрозуміння: чому саме так роблю, а не по-іншому, що це може значити, чи це справді так?
Емоційність відходить на другий план – її замінює ясність, послідовність, стабільність і серйозність до дій.
У цей час можливий, навіть, відхід від спільноти, у якій були початки віри і пошуки чогось, що може більше відповідати переконанням і потребам.
Звертається дуже велика увага на свою особистість і максимальний самоконтроль: моє життя в моїх руках.

Віра переосмислення або віра упорядкована(бл.40 років, деякі до неї не доходять)

У якомусь часі людина доходить до свідомості, що його бачення світу, переконання часто зазнають змін і крахів. У питаннях віри доходить до переконання, що правда не може базуватися лише на одному пункті бачення.
Віра переходить ряд випробувань і переосмислень, але вже у спосіб більш об’єктивний, тому немає страху у спілкуванні із іншими віроісповідуваннями, а навпаки є бажання творити діалог.

Віра універсальна(зустрічається рідко, серед святих )

У цій фазі людину почувається відновленою у своїй ідентичності, своїх ідеях, цінностях, переконаннях. Ця віра вже буде базуватися не на насильницькій правоті у те, що віру, а визнанні віри у спосіб: ділення і діалогу чи то особистого, чи то суспільного.
Приходить усвідомлення цілковитої спільності з Богом через дарування себе Богові. Ці особи показують нам вже тут, що має бути реалізоване у майбутньому в Бозі, поводяться так, ніби Царство Боже вже настало.

Критика: у цьому цікавому баченні все ж є деякі недомагання. Ці спостереження можна віднести до інтер – релігійної і у більшій мірі до західного способу практики релігії. Говорить про сенс життя, але не вказує, який конкретно. Іде перехрещення розвитку розумово – фізіологічного і досвіду життя, котрий досить переважає в останніх етапах.
Святість для нього – це останній ступінь і прирівнюється до бездоганності, але знаємо, що недомагання не стають на перешкоді до святості, а допомагають.

Інший, хто досліджував релігійний розвиток людини, буде представлений Fritz Oser. Він ставить наголос більше на відносинах між людиною і Трансиндентним буттям, виключаючи раціональний підхід, але більше звертаючи увагу на конкретні етапи релігійної зрілості.

0 етап: до 2/3 років.

Період до релігійний, у дитини ще немає поняття про вище буття, сама дитина у цьому етапі розвитку дбає лише про перші потреби до життя (їжа, тепло, увага, присутність іншого, догляд,…), потребує великої опіки через брак самостійного дбання про себе.

1 етап: десь з 2/3 – до 6/8 років

ця потреба іншого зростає поступово ще більше і пізнає, що потребує когось найвищого, найсильнішого, необхідного для її життя. Поняття про “щось Вище” формується у подібний спосіб: те “щось Вище” – це той, що безпосередньо існує у світі керує світом: карає і допомагає. Дуже впливає відношення батьків на дитину: їх увага, опіка, гарантія безпеки.
Пізнає, що існують певні закони: за деякі вчинки є нагорода, а за інші є покарання.
Дитина, також, ще не має абстрактного думання, не може розрізнити між реальністю і заміною реальності, тому герої казок, її ігор для неї є присутні немов живі, Бог ототожнюється часто із її ідеалами і персонажами.

2 етап: близько 6/8 – 11/13 у декого, навіть, дорослого віку

Дитина зауважує, що не тільки це Найвище діє на нього, але можна діяти і на Нього через середники, що дозволять отримати ласку від Цього Вищого і застерегти себе від покарань. Логіка відносин між людиною і Вищим є дуже простою: я тобі це, а ти мені те. Нагадує взаємне використання. Без сумніву тут також має вплив і релігійного виховання через молитви, повчання, провіді, особистий приклад.

3 етап: поняття Бога десь з 11/13 і може затягнутися і до дорослого віку

Приходить період перших усвідомлень, що може робити деякі рішення щодо свого життя і відчуває деяку відповідальність за своє життя. А також, це є час перших розчарувань і усвідомлення, що не все є таке, як собі уявляв, ідеалізував. Приходить перше розрізнення між досконалим – Божим і не досконалим – людським.
Деколи приходить крайність, через усвідомлення своєї сили мислення, пізнання своєї окремішності серед інших у думках, поглядах, способі поведення, у житті. Молода людина потребує самоіндентифікування (самовизначення). Тому деколи стається, що відкинення самого визнання існування Бога може служити, для тих попередньо сказаних цілей, або в ім’я автономності – відокремити себе від того, що ставить певні умови і, навіть, вимоги.

4 етап

На цьому етапі є немов повернення до визнання Вищого. Людина усвідомлює, що його життя не є випадок і байдужий перехід років, відчуває, що у цьому є якийсь зміст і, навіть, проект, тобто життя має бути прожите гідно. Тому вартує наперед продумати життя. Критерії відносин між людьми походять від вищого, котрий немов регулює відносини, вказує спосіб життя. Людина пізнає свій сенс життя у відношенні до Бога. Свобода рішень при цьому зберігається – це вказує, що віра набирає нового значення у житті, та що допомагає у повній реалізації самого себе, свого покликання.

5 етап: повна свобода

відчуття певної зрілості в наслідок досвіду життя і досвіду віри дозволяє тепер по-іншому бачити речі і більше того, у Вищого бачити джерело кожного людського діяння. Тому проект життя, котрий опирався раніше на власному передбаченні, тепер складає частину проекту Бога. Зростає велике довір’я до Бога і відданість Його волі – Його намірам. Тут єднаються погляди релігійні і людські здібності і віднаходиться зміст цілої людської істоти. Це все здійснюється у віднаходженні змісту людського життя – Бога. Тут пригадуються слова св. Августина: “Неспокійне моє серце, поки не спочине у Вищому”.

Також, Бог тепер не є якоюсь річчю до осягнення щастя чи один із засобів, щоб заявити свою ідентичність, або ж вказівником до міжлюдських відносин, тепер є свобода у значенні, що людина і Бог є між собою у відносинах близьких, де є велике відчуття поваги, свободи дій і найбільше те, що Бог визнається присутнім у житті людини як джерело усякого добра і як остання ціль людського існування. Все стає немов на свої місця. Людська спільнота і все інше як правила, умови,… стають не ціллю до виконання, а одним із середників до остаточної цілі – до злуки з Богом.

Цей погляд також є досить скритикований. Вжитий термін “Вищий” замість слова Бог, вказує, що тут йдеться мова більше про релігію як про віру; це бачення має намір бути універсальним, але тут береться до уваги переважно західний богословський і філософський підхід; мало приділяється уваги спільноті людей, у які росте ця віра.

Попри все для нас буде дуже корисним бачити, можливі етапи розвитку віри, які можуть бути відносини людини до Бога і власне у який спосіб мало би бути виховання у вірі. Деколи трапляються випадки, коли замість впровадження до зрілої віри, людина доходить до магічного сприймання Бога (як талісман), що приводить до неодноразових розчарувань, або ж до віри у скрупулянтності, заляканої(роблю, щоб не мучила “совість”), що доводить до психічних травм, також, можливе утворення віри міфічної, “у щось” замість “у когось” (вірю у виконання певних дій, але не більше), віддалює від основного покликання людини – бути з Богом.

 

[1] Пор. Emilio Alberich – Ambrosie Binz, Adulti e catechesi, Elle Di Ci, Leumann, 1993, 83.