Покарання, хай кара спаде на тебе….

 

Наша перша реакція на ці слова є дуже негативна. Ми не хочемо не тільки стати жертвами покарань, але і чути цього не хочемо. Наш досвід каже, що у нас є лише одне бажання – уникати покарання. Уникати, бо саме слово нам навіює страх, що можемо стати жертвою чийогось знущання нам нами.

Хоча з іншої сторони розуміємо, що у безкарному середовищі панує найбільша злочинність, адже відповідати за шкоду і кривду нікому. Отож, як бути розуміємо, що покарання і винагородження – це наслідки нашої поведінки, це справедлива реакція на наші окремі вчинки, але не хочемо стати тими, котрих покарано і котрі стали жертвами.

Гадаю, що вся справа в тому, що ми мали неправильні приклади покарання.

Мабуть на великий подив хочу пригадати, що у Церкві вживається це слово у дещо оригінальній формі “Епітимія” (грец. ἐπιτιμία, від грец. ἐπι — над, грец. τιμία — покарання). Ми часто вживаємо слово “Покута” – його чуємо в часі сповіді – Таїнства Божого Милосердя. Дуже часто люди приходять не тільки, щоб покаятися, але щоб просити покуту, бо у духовному значенні – це лікарство, що у діляється враз із прощенням. Христос за всі гріхи наші вже був покараний, тому не потрібно вже наступного покарання від нас, але ми можемо стати учасниками цієї кари, долучитися і піти за Христом, щоб знищити гріх.

 

Сумний спадок покарання

Це не метод виховання, а лише наслідки неправильної поведінки того, хто хоче показати свою вищість, а насправді показує свою нищість і викликає до себе ненависть.

Коли ми робимо, то очікуємо наслідки. Вони можуть бути добрими і корисними і тими, що несуть шкоду. Буде великою брехнею, коли ми не будемо зберігати цю логіку, а заміняти іншою: все добре, нічого не сталось. Тобто ми приховуємо правдиві наслідки.

Знаємо, що кара може бути вияв егоїстичного невдоволення сильнішого. Тому суб’єктивні покарання не мають нічого спільного із правдою, бо все залежить від сильного. У середовищі де, лише сильний, вищий має право карати згідно своїх міркувань, такі покарання завжди сприймаються як несправедливі, бо не опираються на формулу: закон – порушення – покарання, як рівновага, надолуження, відшкодування.

покарання також сприймаються, як проклинання чи жага помсти.

Радісна новина і кара

Із приходом Христа є інше розуміння і ставлення до покарання. В певній мірі, воно набуло таких слів: як бажане, виконано з любов’ю, відповідно буде подяка.

 

 

Якщо ліки, то тільки для лікування

Правдиві покарання, а іншими словами сказати про правдиві наслідки після вчинку, що причинив шкоду.

Потрібно зважити на такі критерії:
Хто це зробив?
Яку завдав шкоду?
Чому, яка причина і для чого це зробив?

Відразу можемо побачити, що тут звертається увага на саму особу – порушника і на заподіяну шкоду.

Так тут дуже важлива делікатна увага, щоб лікування стало зціленням, але не шкодою для духовного чи тілесного здоров’я. Покута є для того, щоб виправити наслідки в іншу сторону: добра.
Якщо покута, покарання, надолуження – не будуть виправляти заподіяної шкоди, тоді це буде ще один злочин, поганий вчини крок, який відверне від добра.

Хто може давати покуту?
У християнському розумінні є лише той, у котрого просять. Якщо не просять, тоді накладати покуту не можна. Але зберігається правило відлучати, щоб зберегти у здоровому дусі інших. Тому, той хто дає покуту,  повинен бути чистого і милосердного серця. Це не є “жарт” чи “забавка” – це є духовний лік, що може вилікувати людину від духовних хворіб.

Чим і Як можна відшкодувати заподіяну матеріальну шкоду?
Що може допомогти покращити стан людини, що провинилась, щоб не повторилась помилка і щоб не було шкоди?
Як залишитися справедливим другом, а не караючим ворогом?

Чим можна допомогти винуватцю не втратити почуття близькості, що він далі залишається Любленим, або як можна повернути до спільноти любові?

У практиці церкви завжди схвалювалось добровільного накладання покути за згодою духовного наставника, та співучасть у Відкупительних ділах Христа!