Євангеліє від Івана

У цьому Євангелії кожен може віднайти себе.
Як той, який блукає у сутінках сумніву, а може і розчарувань.
як той, який шукає відповіді на свої запитання, а особливо на ці запитання, які чомусь є страх озвучити.
Як той, який шукає середовища, де можна було би стати простим слухачем, в той час, коли двоє між собою сперечаються.
Для кожного – це Євангеліє стає нагодою не тільки почути Добру новину, але ще самим стати Благовісником.  адже це шлях… зробивши крок вперед, виникає бажання зробити наступний і так крок за кроком. Це шлях через особисте покаяння, тобто через перехід від того, що вело тебе до темряви, до того, що є Світлом.
Не можливо переказати чи переповісти це Євангеліє, але можливо засвідчити, як це почуте дало відгомін у твоєму житті, як життя твоє наповнилось Світлом, що не можливо приховати.

Читаючи це Євангеліє, ти не можеш залишитися простим слухачем, не можеш немов стояти в осторонь і спостерігати за тим, що відбувається довкола тебе. Не дивно, що з часом у тебе виникає бажання час-від-часу вставити своє запитання, а можливо насмілитесь сказати і свою відповідь. Це бажання виникає саме тоді коли ти чуєш відповідь Ісуса, яка дуже часто не є такою конкретною, як цього очікували співрозмовники. Не раз і ти запитуєшся: А чому не можна було ось так відповісти? Для чого давати відповідь, яка викликає є ще інші запитання? А можливо в цьому і є відповідь: викликати інші запитання!
Як зауважимо ці запитання й розкидані у всьому тексті, тому читати окремими уривками, і не пам’ятати того, що вже було прочитано, не знаючи того, що ще буде написано, це означає приректи себе на постійні: а чому є так? на постійні не погоджування, або ж простести. Саме це пояснює поведінку тих, які розпочинають читання і його не довершують.
Складається враження, що читаючи Євангеліє від Івана людина бореться: бореться сама з собою. Бо задньої сторони відчуває, що там є глибина думки, є світло серед темряви. А з іншої сторони бореться із своїм приземлений розумінням, яке це у цих текстах дуже часто виявляється безсилим: бо розуміти – це означає охопити своїми зусиллями, оволодіти знаннями, посідати істину. Як гордо звучить: я все знаю, Я це розумію! Чи не викликає у нас почуття піднесення? Захоплення самим собою? Радості від нашої величі?
Натомість Євангелія від Івана пропонує інший шлях: цей шлях можемо назвати Прийняттям Істини, а наслідком цього буде: подивлянням і зачаруванням. Щось подібно до того, коли ви стаєте свідками великої краси. Вам бракує слів, щоб висловити все те, що наповнює вас. Що милУє вас. Відчуваєте велике піднесення і велику радість і навіть велике захоплення, але все це не побуджує у вас жодного почуття гордості і самодостатності. Натомість хочеться лише дякувати. Дякувати і бажати, щоб це продовжувалось і продовжувалось. Це натхнення, не дає пояснення: Чому ми маємо так вірити. Чому ми маємо так робити, чому маємо так жити. Це натхнення дає запрошення: спробувати і переконатися, що це є істина, що так є правдиво, природно, оригінально так, як це було задумано.
Істина зачаровує від краси і спонукає до наслідування. Тому що кожен з нас хоче стати частиною цієї великої краси. Спробувавши, ми переконуємося, що ми потрібні для повноти цієї чудесної картини життя, що без кожного з нас ця краса буде неповною, недовершеною.
Євангеліє від Івана це запрошення, щоб кожен віднайшов своє місце у цій красі.
Але перед тим має відкритися до цієї краси, наповнюватися цією красою, віднайти у собі особливості цієї краси, віднайти своє місце у цій красі Божого творіння.
Як бачимо теоретично це неможливо зробити – бо тоді ввійдемо у світ ідей, і світ фантазії, світ ілюзій, теорій і відійдемо від самої Істини, бо правдивим є наше теперішнє життя, яке ми маємо прожити але продумати чи профантазувати. Правда це тоді, коли ти дивишся в очі, коли ти говориш до конкретної людини, коли живеш своїм справжнім життям.
Можливо для когось істина – це абстрактне поняття, поняття, що існує завдяки людській думці, у людській голові. Поняття, яке може змінюватися у долі секунди, розумітися по-своєму, перекручуватись і мати тисячу пояснень.
Але поруч із таким ставленням до істини є альтернатива. Цитата Істина, яка об’єднує, яка не шукає свого не чваниться, не сперечається, не заздрить… Істина, яка просвічує кожну людину, яка приходить у цей світ і наповніть її таким світлом, що думки і почуття і вчинки людини не шукають темряви, а навпаки свідчать про Світло.
Тому ті, хто торкаються цих святих текстів нехай приймуть і святість,
Нехай наповнюяться світлістю, щоб дарувати світло тим, хто в темряві, те світло, що самі отримали, в якому стані перебувають, в яке вірять, яке просвічує кожну хвилину їхнього життя і кожну ситуацію, в яку потрапляють.