Сьогодні святкуємо 2 Неділю по воскресінні – Неділю Мироносиць.
Згідно звичаю тіло померлого мало бути помащено пахощами. Це була остання честь тілу померлому. Для жінок Нового Заповіту це була остання можливість виявити пошану і любов, до Учителя, котрий змінив їхнє життя.
Вони йдуть до гробу, знаючи, що апостоли налякані і замкнені в домі чогось чекають. Йдуть до гробу і знають, що камінь великий і їм буде не під силу його відкотити. Щось штовхає їх робити крок за кроком, відкидаючи думки про страх і про непевне майбутнє.
Читати далі Зі святом вас «Жінки християнки», дорогі сестри у Христі!
“ Аж ось того самого дня двоє з них ішли в село, що звалось Емаус, шістдесят стадій від Єрусалиму, і розмовляли між собою про те, що сталось. Як вони розмовляли та сперечалися між собою, Ісус наблизився і йшов разом з ними, але очі їм заступило, і вони Його не пізнали.”
В’їзд в Єрусалим
Цей вислів Нашого Учителя життя став крилатим гаслом для багатьох людей. Не всі його розуміють у логіці Христа. Вигідніше розуміти його у логіці своєї вигоди, коли в центрі віри не є Бог, а є віра в особисті бажання, в якусь ціль, віра в себе і т.д. У часі посту маємо побачити наші немочі, щоб у них побачити Божу силу. 
У нашому житті є багато чого, що є постійним. З часом розуміємо, що без постійних речей життя неможливе. І коли чогось із основних постійностей зникає на довший час, то закрадається сумнів: чи наше життя є в порядку. Можна зауважити, що трудності, терпіння, невигода, незручності відносяться до тих речей, з якими ми починаємо наше життя і з якими ми зв’язані день за днем.