Всі записи автора о.Віталій

Що ми маємо сказати і як маємо діяти, коли хтось відкриває свій біль?

Loading

Дорогі браття і сестри у Христі, наша подорож із Христом до Єрусалиму, до місця страждань завершується. Сьогодні в Євангелії від Марка (Мр. 10, 32-45) ми читаємо про третє провіщення страждань: “Оце йдемо в Єрусалим, і Син чоловічий буде виданий первосвященикам та книжникам, і засудять його на смерть, і видадуть його поганам, і насміхатимуться з нього, й уб’ють, і по трьох днях він воскресне.” Учитель відчував стан апостолів, які страхались, бо вже відчували про те, що має щось статись.

Ісус йшов попереду і складається враження, що Він хоче підтримати друзів у їхніх переживаннях, відкриває їм свої внутрішні переживання, свій трепет про завершальний етап земського життя. Читати далі Що ми маємо сказати і як маємо діяти, коли хтось відкриває свій біль?

Бути поруч із зраненим – це відповідально-

Loading

Дорогі браття і сестри у Христі, ми продовжуємо йти дорогою Ісуса, дорогою Спасіння, дорогою зцілення від завданих нам війною ран.

Жити у постійному стресі – це жити  постійно травмованими. Перегляд жахливих новин, напруга і переживання про безпеку рідних, жахливі думки про майбутнє людства і це все поряд із нашими життєвими стресами, які нас виснажували раніше. Все без сумніву у нас забирає сили. А що дає нам сили? Що скріплює нас, щоб ми вистояли у час цієї нашої духовної боротьби? Це не добре постійно виснажувати себе, постійно наражати себе на стреси, шукати середовища, де тебе тримають в напрузі.

В Євангелія  від Марка Мр 9, 17-31 ми читаємо зворушливу розповідь про батька, у якого був син опанований німим духом. Опис батька лише підкреслює, як було нелегко жити в таких обставинах постійної напруги. Це тривало довгі роки. Тому й не дивно, якби ми зауважили за батьком різку, агресивну поведінку, або відчай, зневіру. Читати далі Бути поруч із зраненим – це відповідально-

Спробуймо побачити у хресті більше. Духовна вправа для тих, хто вирішив піти за Христом

Loading

Дорогі браття і сестри у Христі, у третю неділю великого посту, коли почитаємо святий хрест, ми чуємо заклик Христа до учнів зректись себе і йти за ним,  несучи свій хрест.
Це звернення не до всіх, але до тих, хто хоче піти за Христом, хто хоче бути не сам, хто хоче мати вказівку куди прямувати і як йти дорогою життя.

Тому, хоч зранених війною людей є багато і всі вони мають різну поведінку, але є одна категорія людей, яка відрізняється від всіх – це християни, учні Христа, ті, хто зробив свій вибір жити і наслідувати Спасителя.
Нам, християнам, потрібно навчитись жити по-християнськи не тільки у мирний час, коли все добре, але також, коли ми змушені пройти хресною дорогою, до якої нас несправедливо засуджено.

Дивлячись на хрест Ісуса, ми можемо мати різне ставлення до цього символу нашої віри, який нагадує нам про страждання Ісуса, про різні труднощі, нагадує нам і про наш хрест і про наші зранення.
Хрест показує нам не тільки місце болю, але завдяки вірі ми можемо побачити більше.
Цього тижня, починаючи від тепер, спробуймо побачити більше. Читати далі Спробуймо побачити у хресті більше. Духовна вправа для тих, хто вирішив піти за Христом

Побачити, визнати себе душевно зраненими

Loading

Дорогі браття і сестри у Христі, ми продовжуємо Великий піст і звертаємо увагу на наш душевний стан. Який він?  Визнаємо, що після 2 років повномаштабної війни і 10 років агресії все важче сказати, що у нас все добре і ми маємо спокій у душі. Багато з нас зауважують зміни у поведінці своїх рідних, друзів і сміливо визнають: ” війна нас змінила!” Кожен з небайдужих у цей час зазнав душевної травми і у кожного є відчуття, що ця війна не пройшла мимо, а багатьох вразила до глибини душі. Кожна ситуація в нашому житті вносить свої корективи у наше життя, але в яку сторону? Читати далі Побачити, визнати себе душевно зраненими