Дорогі браття і сестри, сьогодні ми чуємо уривок Нагірної проповіді Ісуса Христа. Це була перша проповідь. І була вона звернена до учнів. Це були настанови Месії, котрий прийшов спасти світ через Добру новину.
Така проповідь Учителя із Назарету була революційною проповіддю для старозавітніх людей. Тоді були принципи справедливості “Око за око”. Іншими словами не роби зла, бо тебе буде чекати теж саме. Помста вважалась знаком справедливості.
Христос хоче зупинити зло заповідями милосердя: любити, прощати, робити добро без очікування подяки, бути жертвенним і т.д.
Згідно справедливості лише праведні могли отримати ласку, а грішники були приречені на прокляття. Через прихід Ісуса Христа ми пізнали любов Небесного Батька. Він замість належного покарання дарує прощення і можливість повернутися до Божого царства.
Отже, від справедливості потрібно було зробити крок вперед до милосердя.
Справедливість віддає належне і заслужене, а милосердя дарує з любові. Справедливість шукає винних і належне покарання, а милосердя хоче переміни серця людини. Справедливість шукає математичну рівність, а милосердя – повноту любові. У справедливості основне дотримання закону, у милосерді спасіння людини.
Хто має почати бути милосердним і творити добро?
Згідно закону справедливості, щоб вияснити першенство, потрібно зібрати факти, винести справу на суд і отримати рішення. Згідно милосердя потрібно лише прислухатися до люблячого серця і воно вже підкаже хто має першенство у прощенні, у любові, мертвенності і творенні добрих діл. Саме тому, милосердя – це найкоротша і найшвидша дорога до Спасіння.
«Грішники те саме чинять».Ісус наголошує, що «чините добро тим, що вам чинять» цього не достатньо. Бо доброта тоді закривається у колі «добрих людей», які насправді не є добрі у своїй природі, але корисливі. Роблять добрі діла із вигоди.
Месія закликає нас розірвати коло «взаємокорисної доброти», щоб повернутися обличчям до інших, щоб вони також відчули на собі доброту.
Кожний християнин має стати місіонером для інших. За прикладом Христа ми маємо нести добро там, де його немає. Саме в такий спосіб будемо відрізнятися від «грішників», які із власної користі все можуть зробити, навіть щось доброго.
Християнин робить добро задля Бога. Тобто: Бог полюбив мене, я відчув Його доброту, на яку не заслужив. Його доброта для мене є даром. Цей дар я передаю іншим.
Різниця між «милосердним християнином» і «добрим грішником» є також в тому, що християнин робить добро завжди, а грішник лиш тоді, коли йому вигідно.
Одним із основних правил милосердя є творити добро, навіть тоді, коли є невигідно.
Саме тому, дорогі у Христі, маємо роздумати сьогодні над нашою добротою. Чи часом вона не є «добротою грішників», тобто тою, яка шукає вигоди, користі, слави?
Можливо і ми не раз захоплювались «грішною добротою» і втішались самі собою: які ж то ми добрі? А коли приходив час випробувань, тоді десь пропадало наше добре серце і перетворювалось у гнівливе, мстиве, повне розчарувань та жалю. Це означає, що добро творили не з правдивої причини, тобто не з Милосердя.
Багато у цьому світі є добрих людей, багато є добрих об’єднань і гуманіратних організацій і це добре, що вони є. Прикро тоді, коли вони зникають. Прикро є тоді, коли хтось, зробивши розрахунки, сказав, що робити добро є невигідно і на цьому все зупинилось. А хіба може бути по-іншому із такою «добротою»?
Лише милосердя не має обмежень, лише милосердя не потребує розрахунків і причин. Лише милосердя буде існувати завжди. Воно походить від Бога і хто перебуває в Бозі, той і перебуває в любові.
Будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний. (Луки 6:31-36)
Виходить, що всі будемо… в раю?
Ті, що чинили по Закону, чинили вірно. Христос істиний Бог наш прийшов сповнити Закон, бо Сам ним Є. Тож залишається прийняти Його.
Помста за зло проти людини завжди була присутня в сутності самої людини, такими нас сотворив Бог. Закон “око за око” вів до того, що якщо тобі вибили око, то ти не маєш права забрати в кривдника більше ніж одне око, який би злий не був і як би не спокушала жажда помсти.
“Різниця між «милосердним християнином» і «добрим грішником» є також в тому, що християнин робить добро завжди, а грішник лиш тоді, коли йому вигідно.
Одним із основних правил милосердя є творити добро, навіть тоді, коли є невигідно.”
– справа в тім, що навіть милосердний християнин виходячи з написаного визначення може бути добрим грішником, так як чинить добро не безкорисно, а надіючись на те, що потрапить в царство боже.
Тепер питання до отця: Господь це любов?
Якщо так, то як може бути так, що Господь справедливий суддя який за добро нагороджує, а за зло карає? Як безмежна любов може осудити і відправити в пекло душу з безмежної любові терпіти безмежні муки вічно?
Для Igor Flysta: справа в тім що милосердний християнин не забуває що і він є грішником, і тому часто прибігає до покаяння, а добрі справи то це, найменше, що ми можемо зробити тут, бо спасаємося не ділами а Його милосердям, Його жертвою.
“Царство Боже в середині у вас” Просто,я думаю що там може бути і пекло і Господь явно цього не хоче. Але наше непрощення і злість, часом замасковане, кидає нас в цей огонь.Ми розпинаємо Його знову….
Не народжується в суперечці істина. Це переконання світу цього.
“Не судіть і не будете суджені” Про це на цьому сайті є гарна стаття. Пошукайте:)
Миру всім.
До Romchyk:
23 А від нерозумних та від невчених змагань ухиляйся, знавши, що вони родять сварки.
(2Тим.2:23)
Я не намагаюся сперечатися ні в якому разі. Лише сам шукаю відповіді на запитання, які виникають. А кого ж питати, як не священика?
До Igor Flysta: http://www.ugcc.org.ua/askform.0.html
до Romchyk: Дякую 🙂
До Igor Flysta:
я думаю, що якби людина була такою, як її створив Бог, то вона б навіть не побачила ніякого зла в тому, що їй вийняли око. Пізнання добра і зла людина отримала не від Бога, а проти його волі, повіривши змію. Думаю, Бог з тих пір просто навчає нас правильно користуватися цим знанням(чи викорінювати його?): через справедливість до милосердя.
Я вважаю (і твердо йду тим шляхом), що маю слідкувати за справедливістю навколо мене: захищати смиренних та щирих серцем. Але не методом агресивної атаки самовпевненних самообманщиків, а методом саме простого пояснення правоти перших. (дяка Богу за порібні слова в потрібний момент, без них ніяк…) А вже ті самовпевненні самообманщики самі досить побьються об той надійний захист на основі правди Божої, та щей не матимуть на кого ображатися за свої рани, тому їм доведеть проаналізувати себе.
А от за справедливість по відношенню до себе я намагаюся не ганятися. Коли хтось намагається мені залізти на шию, я зі щирим серцем дозволяю йому спробувати це зробити.
Спробую пояснити. Нікому не секрет, що люди принижують інших для того щоб піднятися самим. Коли я не чиню спротиву, мислячи про себе як про повного нікчему, то агресор, після того як вивітрится ейфорія від легкої перемоги, з подивом виявляє, що просто… всівся на землю. Поспіхом схоплюється, приглядається уважніше збоку. Хм… ніби нормальний: має певну повагу серед молоді та старших, і т.д. Пробує залізти, ще з другого боку. Я зі щирою (без каплі злорадства) посмішкою, підставлю йому ще руки, допомагаючи. Вже з деякою обережністю, він знову вмостившись на мені у важно розглядається довкіл і…
Здається мені всі здогадалися, що якщо Бог дасть терпіння то ні з п’ятого, ані з десятого разу в нього нічого не вийде. Навпаки: від таких процедур в ньому зростає повага до мене, переростаючи аж до сильної дружби.
Скажете, що це якась філософська теорія? Просто скажу, що в мене вже є не один, і не два таких друга.
Бог бескінечно милосердний! За наше відношення до Нього, Він, по справедливості, мав би уже незлічиму кількість разів нас знищити! Але Він не може залишити несправедливість поміж нами. Тому мусить заступатись за смиренними та щирими, а всі самодостатні самі чогось бьються об той захист. Теж і в кінці, заради справедливості Він не може дати однакове насліддя всім: і тим, що шукали в Ньому свого захисту, і тим, що займалися самоутвердженням.