У темні часи, коли життя кидало мене, немов човен у бурхливому морі, я відчував, що ось-ось потону. Кожен день був боротьбою, а хвилі відчаю та безвиході здіймались над головою.
Я молився, благаючи про допомогу, і тоді пролунав Твій голос: “Не бійся”. Це слово мало стати моїм рятівним колом. Мені потрібно було тільки довіритись. Але, відчувши Твою підтримку, я піддався тому, що мене і погубило. Я подумав, що тепер можу все, і забажав, щоб Ти допоміг мені досягти те, що було вище моїх сил. Я хотів, щоб Ти здійснив моє бажання, хоч воно було егоїстичним і небезпечним. І Ти не відповів мені “ні”. Ти дозволив мені йти цим шляхом.
І це стало для мене пасткою. Далі почалась зовсім інша історія – історія страху.
Я занурився в безвихідь, мої зусилля були марними, і я зрозумів, що ця дорога веде мене до загибелі. Я відчув, як я гублюся у своїх переживаннях і потопаю у своїх страхах, і в цей момент, коли я був на межі і коли я лиш крикнув: «рятуй!» Ти простягнув мені руку.
Ти не сказав «я ж казав», «я попереджав!» Ти просто врятував мене. Ти лиш дав мені одне питання: «Чому ….?»
А я мовчав … я не мав відповіді… всі відповіді тепер були у Тебе.
Мені було достатньо того, що Ти витягнув мене з безодні, куди я сам себе кинув.
Ти повертав мене до тих, кого я залишив. Весь цей короткий шлях я думав: «я не можу сам».
Коли ми залишили місце небезпек усе заспокоїлось і стукіт мого серця теж.
Наша подорож продовжилась і мене знову осінило, що це не була просто подорож – це був шлях від темряви до світла, від бурі до спокою, від поривів бути чимось до бути з тобою самим собою.
Твоя любов – це не просто слова, це дія, Твоє навчання – це не просто якась наука, це досвід.
Ти завжди даєш мені свободу вибору, навіть якщо я робив помилки, а потім ти був готовий врятувати мене від моїх власних помилок.
Ти цього разу спас мене, і за це я завжди буду вдячний.
Ти справжній Вчитель, і учень із правдивими помилками і упадками.