Шукаймо в сімʼї перше царства Божого
Дорогі браття і сестри, дорогі сім’ї і всі, хто об’єднався в духовну родину – Святу Церкву, уривок Нагірної проповіді Ісуса (Матея 6, 22-33), який почули сьогодні, залишає нам повчання, які скеровують нас до цілковитої довіри Небесному Отцеві.
Як колись у раю, так і сьогодні людство стоїть перед вибором: залишитися вірними Творцеві чи залишити Його, спокусившись на щось інше.
У теперішній час пропозиції збільшилися не тільки за кількістю, але ще й за різноманітністю та легкодоступністю, але у всіх однакова ціль — відлучити нас від Бога, відібрати від нас душевний мир, а потім залишити в турботах та клопотах. При цьому всьому ми втрачаємо досвід довіряти. Прочитати все »
Ісус кличе, а ми можемо зробити вибір задля важливішого
Дорогі браття і сестри у Христі, минулої неділі ми згадували про заклик Христа піти за Ним, залишивши все. У сьогоднішньому уривку ми згадуємо, як це відбулось із першими учнями. Почули, залишили все і пішли за Ним. Це з одної сторони вражає, але при цьому показує, що це можливо. Можливо зробити вибір на користь важливішого, тобто спасіння людини – “Зроблю вас “рибалками людей”! ” Прочитати все »
Дякуємо за “Тих, яких ти дав мені”
Дорогі в Христі, сьогодні, слухаючи уривок з Євангелії, ми стаємо свідками відкриття великого таїнства — таїнства молитви.
Ми чуємо слова Ісуса на Тайній вечері, звернені до Небесного Отця, які настільки вразили апостола Івана, що він зберіг їх для нас. Через це слухання ми стаємо учасниками тієї вечері в Єрусалимі, приєднуючись до числа учнів, яких Бог дав своєму Синові.
У молитві Ісуса немає натяку на егоїзм.
Він постійно наголошує Отцю: «Вони Твої, Ти їх дав Мені. Все Моє — Твоє, Твоє — Моє». У цій молитві взагалі не існує такого поняття, як «для себе», «собі»; Ісус ніби забуває про власне «я», повністю зосереджуючись на турботі про учнів.
Це ставить перед нами важливе питання: якими є наші власні молитви? Прочитати все »
Джерело світла: Чи має наше щастя бути заручником ближнього?
У духовному житті ми часто чуємо слова, що здаються вершиною жертовності: «Якщо ти будеш щасливий, тоді і я буду щасливим». Ми звикли бачити в цьому найвищий прояв любові, відмову від власного «Я» заради іншого. Проте, якщо зануритися глибше, у цій думці прихована небезпечна пастка, яка може позбавити світла щастя обох.
Парадокс «Дзеркального Сонця»
Уявіть собі сонце, яке раптом заявило б планетам: «Я буду давати світло лише тоді, коли ви самі почнете світитися». Така система приречена на темряву. Сонце є джерелом світла саме тому, що воно має внутрішню природу горіння. Воно світить не тому, що отримує відблиск від Землі чи Місяця, а тому, що воно є світлом і його природа це давати світло.
Залежність до іншої людини має негативні наслідки на всіх. Наприкладь, коли ми свій душевний стан завʼязуємо в повну залежність від емоційного стану іншої людини, ми мимоволі накладаємо на неї нестерпний тягар. Ближній стає відповідальним за наше внутрішнє пекло чи рай. Це вже не любов, яка дарує, а форма співзалежності, яка мусить робити те, чи інше, що комусь було добре.
Якщо я щасливий лише тоді, коли щасливий ти, то твій сум стає моєю провиною, а твоя втома – моєю катастрофою. У такому домі ніхто не має права на слабкість, бо слабкість одного гасить світло в очах іншого. Прочитати все »
Випадкова зустріч, як стає спасаючою дією Бога.
Дорогі браття і сестри у Христі, живучи в радості від надії на воскресіння, яку дарує Господь, ми по-іншому тепер можемо сприймати історію зустрічі Ісуса із жінкою Самарянкою.
Спочатку ця зустріч видається дуже напруженою і починається із потреб. Жінка прийшла із потеби набрати воду, а Ісус мав спрагу. Немов випадковий розвиток події із кожним словом і темами, якi вони порушивали, перетворює цю випадкову зустріч у Спасаючу дію Бога. Відчувається, що Ісус хотів спасіння цієї жінки, це те, про що Він скаже до апостолів: “Я маю їсти їжу, якої ви не знаєте. Їжа моя – чинити волю того, хто послав мене, і завершити його діло. ” Прочитати все »
Він прийшов крізь замкнені двері і сказав: “Мир вам”
Христос Воскрес!
Дорогі у Христі браття і сестри, у сьогоднішньому Євангелії ми згадуємо про апостолів, які перебували в домі і при замкнених дверях.
Ісуса мертвого поклали до гробу і прикотили камінь, а апостоли живі самі сховались у домі і міцно закрили за собою двері. Без сумніву після зради, після ув’язнення Учителя і після Його смерті на Голгофі небезпека була явною для всіх. Все це спонукало учнів закритись у домі, у страху, у сумнівах і почувати себе безпечно.
Це нам пригадує про нашу поведінку в час наших випробувань. Коли стається щось неприйнятне – ми також ховаємось і закриваємось. У безпечному місці ми почуваємось немов краще. І при цьому наша закритість і бажання бути в “безпеці від інших” може стати місцем нашого погребення, якщо ми залишимось в ньому. Христос не хоче, щоб ми самі спасаючи себе ось так знищили. Прочитати все »