В наших історіях Ісус каже: “Не бійся, тільки віруй!”

Loading

Дорогі браття і сестри, сьогодні ми слухаємо ці прекрасні історії, які насправді творять єдину історію. Вони зворушують наше серце. Наче ми самі були присутні серед тих людей, які стали свідками того, як ця жінка підійшла, торкнулася Ісуса і зцілилася. Вона хотіла приховати свою історію, але Ісус виявив її. І вона дала свідчення своєї віри: розповіла свою історію життя, розповіла про ті довгі дванадцять років терпінь, страждань, принижень та ізольованості.

Чи були для неї ці дванадцять років? Це був шлях до успіху чи шлях до великої депресії?
Інколи в нашому житті з’являються ситуації, які не вирішуються відразу. Минає день, тиждень, місяць, роки… І що тоді стається з кожним із нас? Коли ситуації не вирішуються, коли ми кажемо собі: «Може, завтра… може, післязавтра…», а потім бачимо, що нас розвели, обіцяли – і не виконали, ми надіялися – а не пішло.

Так було і з тією жінкою. Дванадцять років. Правдоподібно, її оточували люди, які щось говорили, підтримували, нагадували: «Ось така твоя доля. Ось так тобі в житті є. Змирися із цим і прийми так, як є».

Але щось усередині неї підказувало: “так не має бути” і вона продовжувала шукати!
Бо якби вона змирилася, вона б сиділа тихенько в своїй хаті і чекала, поки помре. По факту вона прийняла б свою смерть уже тоді і чекала б лише фізичного завершення.

Але вона вирішила жити. Вона вирішила не зупинятися. Вона вирішила продовжувати день за днем надіятися і вірити. Прочитати все »

Ми не всесильні! І що тоді?

Loading

А як проходить цей піст “Паломників в Надії” 2025 року?

ВСТУПНІ РОЗДУМИ:

Дорогі браття і сестри у Христі, у Євангелії від Марка (Мр. 9, 17-31.) ми читаємо зворушливу розповідь про невтомного батька, який посвятив все своє життя сину, котрий мав німого духа. Цей син від самого дитинства тримав у стресі свого батька, але це не стало причиною для того, щоб батьківська любов згасла. Батько не зрікся такого проблемного сина. Він невтомно вірив у звільнення сина.
І ось чутка про Ісуса цілителя дійшла до нього і він зробив це паломництво в надії на зцілення свого сина. Але на жаль Ісуса не було, Він в той час був на молитві на Таворській горі. Проте були учні. Чоловік попросив учнів, але їм не вдалось перемогти зло.
Коли Ісус повернувся, то батько вибіг на Йому зустріч і впав на коліна, виливаючи свій біль. Врешті син був зцілений, а батько – щасливий. Але ця ситуація залишила багато запитань в апостолів: Чому ми не змогли … ? Прочитати все »

Loading

Дорогі браття і сестри у Христі, сьогодні свята церква запрошує нас звернути увагу на уривок з Євангелії від Луки (Лк. 8, 41-56), в якому розповідається як один чоловік, який був головою синагоги у тій місцевості, запросив Ісуса у свою хату, тому що його дочка хворіла. Ісус приймає запрошення, але запізнюється, бо дочка померла.
Можемо припустити, що вся причина спізнення була в тому, що в дорозі Спасителя затримали. Багато людей хотіло зустрітися з Ісусом, серед них була жінка, яка ховалася від усіх, бо мала особливу хворобу, через яку не могла бути серед людей, бо вважалася нечистою. Її викриття означало приречення її до кари смерті. Але ця історія могла мати інший розвиток, якби не сталась зустріч із цією жінкою, яка нехотячи затримала Ісуса …а може це Він сам затримався? (більше…)

Loading

Дорогі браття і сестри у Христі, Євангелія  від Матея (Мт.  14, 22-34) не перестає  нас дивувати історіями про надзвичайні події.  Ми згадували про помноження хлібів і риб, про те, як Ісус наказав їм сісти у човен і переплисти на той бік. Переплисти без Нього!
Мимоволі вони мали би запитати і що далі, де зустрінемось, а як Ти будеш добиратись?
В захоплені стаємо немов засліплені
Мабуть, захоплені помноженням їжі вони просто навіть не подумали про це. Ось, що значить бути учасником чуда! Захоплення чудесним тебе немов гіпнозує і відриває від реальності.  Коли ми перебуває у стані захопленості, ми звертаємо увагу лише на чудесне, найкраще, ідеалізуємо.
В той же час ми стаємо немов засліплені до реальності, до якихось слабих сторін чи недосконалостей, до небезпек і трудностей. (більше…)

Loading

Дорогі браття і сестри у Христі, в уривку Євангелії від Матея (Мт. 9, 27-35.) ми читаємо розповідь про зцілення двох незрячих, які йшли за Ісусом і просили зцілення.
Коли згадуєш про двох осіб, які незрячі, то мимоволі згадується прислів’я: “сліпий сліпого веде”, про це згадується в наступних рядках Євангелії від Матея “А коли сліпий водить сліпого, обоє до ями впадуть…” (Мт 15:14), що вказує на якесь безглуздя.
Бачимо, що їхня єдність труднощах, а потім у вірі не була безглуздям, а навпаки їхнім зціленням, спасінням для них. Їхній смуток перемінився в радість, яку вони не могли стримати і розголосили по всій країні.
Це важливо, що вони були разом, допомагали один одному, але ведені були вірою, а не безглуздям.
Як ми знаємо, віра народжується від слухання. А слухання у них було дуже витонченим, адже, коли немає зору загострюється інший орган чуття. Таким чином відсутність зору допомогла їм загострити слухання Божого голосу, а це в свою чергу допомогло у вірі.
Інколи ми можемо зауважити людей, які у храмі на молитві закривають очі. (більше…)

Loading

Почути одного дня, що ти водій і можеш нарешті самостійно керувати авто – це велика радість, але з часом переконуєшся, що не все так просто і мати машину це не завжди зручно.
Паркування – це одна із перших трудностей, яку зустрічає водій у великому місті. Якщо і знайшов вільне місце для паркування, то це тільки половина проблеми, адже потрібно ще вдало запаркувати машину.

В одному місті наповненого великим рухом автівок пролунали гучні сигнали і це миттєво привернуло увагу всіх до особливої ситуації. Утворилась велика колонна машин, які незрушно стояли одна за одною, немов вишиковані, і сигналили. Як вияснилось згодом, попереду біля храму паркувалась якась машина у дуже незручному місці і звичайно водій був дуже обережний, щоб нікому не пошкодити машини.
Це довге паркування дратувало всіх, бо проїхати було неможливо, а чекати нікому не хотілось.
Хтось не стримався і під неперервні сигнали машин вигукнув із відкритого віконця: “Ти можеш забратись з дороги і не заважати іншим?”, а хтось інший підтримав: “І хто тобі дав посвідчення водія? Ти посміховисько якесь …”
Були ще якісь інші вигуки … ніхто не шкодував слів.
Вся ця напруга на фоні машинних сигналів тільки ускладнювала ситуацію, адже у шофера тільки збільшувалась паніка.
Не знати, як би закінчилась ця історія, якщо б не йшов повз один молодик. (більше…)