Хай Бог тебе благословить

Сіяти в добру землю, а іншу – зрошувати

Розділ: Проповіді. Написав о.Віталій ~ Листопад 17, 2013. Видрукувати цей допис Видрукувати цей допис

Дорогі браття і сестри у Христі, у такій простій притчі “Про Сівача” (Євангелія від Луки 8:4-15) ми бачимо велику мудрість. Ісус добре знав людське життя і звертав нашу увагу на подібності між духовним життям і матеріальним. Адже одне і друге сотворене Богом і взаємно доповнюють одне одного, відкривають зміст і суть нашого життя. Дивлячись на природній світ, ми пізнаємо духовний. Стаючи духовними, ми правильно пізнаємо все, що довкола нас живе і розвивається, спримайємо і шануємо його належно.
У притчі “Про сівача” відкривається перед нами важливість “доброго ґрунту”. Логіка проста. Якщо зерно впаде на добрий ґрунт ,тоді можна сподіватися добрі та численні плоди. Якщо ж не буде доброго ґрунту, тоді не потрібно себе тішити ілюзіями, що ніби щось там і проросте та ніби щось там буде виднітися, адже в кінцевому результаті плодів то не буде все рівно.
Думка про потребу доброго ґрунту нас спонукає до висновку, щоб ми сіяли в добрий ґрунт, тобто в першу чергу звертати увагу на тих, хто відкритий до нас і хто сприймає нашу доброту.
Також, нажаль є ті, які подібні до іншого ґрунту: поверхові і гордовиті у думках, закам’янілі серцем, закриті у своїх проблемах і комплексах. Часто витрачаємо багато часу, зусиль і слів до них, але … Тоді запитаймося, чи варто витрачати на даремно стільки багато уваги на те, де ми самі виснажуємося і де немає відповіді, результату, бажання?
Тому приходить думка “про зрошення”, “про очищення”, “про удобрення ґрунту”.
Недобрий ґрунт потребує не засівання, а очищення. Деколи і ми зневірюємося від того, що ніби наше слово доброти не дає добрих плодів, а тут все просто – потрібно спочатку приготувати так, щоб “зерно доброти” впало на “добрий ґрунт”, щоб людина почула не тільки вухами, але ще й серцем.
Молитва і діла милосердя – це правдива дорога до зрошення закам’янілих сердець, до просвічення затемненого розуму. У кожному разі не схвалюється засипати різними поученнями, доріканнями, настановами, які творять тільки многословіє, але не дають очікуваних результатів.
Ось тому, дорогі у Христі, задумаймося: як ми дозволяємо Богові “зрошувати” найперше наші серця, чи сокрушаємо їх, щоб почути і прийняти Боже слово?
Що робимо дл я того, щоб були сокрушені наші серця і ближніх, а не закам’яніли через гнів, злобу, заздрість, байдужість, помсту?
Пригадуєте? Серцем сокрушеним Бог не погордить!

Переглядів було:1419

Ключові слова до цього допису:

Місце для ваших відгуків

Якщо хочеш залишити свій відгук, то потрібно зареєструватись. Для входу та реєстрації на тисни тут Це займе мало часу, але дасть тобі доступ до сайту.