Хай Бог тебе благословить

Твій погляд у церкві принижує інших чи піднімає пригнічених?

Розділ: Проповіді. Написав о.Віталій ~ 21 Грудня, 2019. Видрукувати цей допис Видрукувати цей допис

Дорогі браття і сестри у Христі, у цю неділю ми згадуємо про зустріч Христа із скорченою жінкою, яка описана у Євангелії від Луки  (13, 10-17).

Цей випадок привертає нашу увагу не тільки дивовижним зціленням, але і сам хід подій торкає до глибини і ставить багато знаків запитань стосовно і нашого духовного життя.

Господь прийшов до синагоги, до місця зустрічі людини із Богом. Синагога – це святе місце, тому люди пригодили у цей молитовний дім задля освячення. Щось подібно і ми приходимо до храму, щоб наповнюватися священним і освячувальним.

У синагозі були різні люди, але одна з ним привернула увагу Спасителя. Він подивився на скорчену жінку і сам перший покликав її та забажав зцілення, сам простягнув руки до неї, показуючи цим Свою любов до тих, хто перебуває в полоні недуги, хто не може звести очей своїх до неба, хто пригнічений і скорчений.

Нам, учням Христа, це чудова пригадка, що наше покликання – це бути чутливими особливо до тих, котрі приходять у святе, і ми маємо найперше побачити таких людей і стати частиною історії їхнього життя. Наш погляд, наші обійми, наш близькість – це знаки потіхи і підтримки.

Лицемірство робить неочікуваний контраст

У сам момент зцілення цю радісну мить перериває грізний і холодний голос начальника синагоги. Він робить зауваження стосовно поведінки у святому місці. Він начальник і це його обов’язок дивитись за порядком. У місці, де немає порядку, там є хаос. Але щось тут в цьому зберіганні порядку не було до кінця правильним… Гадаю це багатьох увело в розгубленість: чи радіти із зціленою жінкою чи її осуджувати, бо щось зробила не так?

Якщо задуматися нам цим вчинком глибше, то побачимо, що тут людина робить зауваження Богу та ще й на духовну тему. Звинувачує Бога у порушенні закону, який є для Нього. Абсурд якийсь… Ця репліка явно не сподобалась Господеві. Він у відповідь різко сказав до тих, хто вважав себе правильним “Лицеміри” і це означало наразити себе на неприємності, бо кому подобається це слово?

Лицемірство – це хвороба, яка викривлює твоє духовне життя

Бути лицеміром – означає вести подвійний спосіб життя, постійно перебувати в брехні, жити фальшиво, видавати себе за іншого. Це не просто помилився, зробив один раз гріх, впав і далі встаєш. Бути лицеміром – це спосіб життя, подібно до того, що лежить, а видає себе, що ніби ходить.

Подивляємо, що може зробити людина із Божим законом, якщо лицемірство запанує у її серці. Перекручувати на свій лад і трактувати у своєму баченні це найбільша спосуса людини. Це від часу першого гріхопадіння. Заповідь, що мала зберегти життя людині, була пояснена злим духом, як та, що її обмежує.
Тому й посоромились ті лицеміри, коли почули, що до тварин ставляться по-одному, а до людини по-іншому.

Якщо подивимось на наше духовне життя у сім’ї, у нашій церковній спільноті, що збирається у храмі, ми побачимо, що «лицемірство» нас дуже разить. І нам самим якось те по-собі, бо на зовні показуємо себе одними, а в душі відчуваємо інше. Так, ми знайдемо різні оправдання і це лицемірство ще більше закоріниться у нашій душі. Тоді ми ще більше відійдемо від Бога і будемо насмілюватися робити Йому зауваження, а далі згідно нашої інтерпретації закону і засудимо Його…

Хто ми? Лицеміри із рівною спиною і правильною поставою, а може  …

а може ми зречемось себе, своїх незворушних переконань і будемо час до часу запитуватися у Нього: а Чому, а для Чого? Так, як мала дитина, яка постійно питається: Чому? І не сперечається, але дивується відповідям, хоч знову буде питатися: а Чому?
І остерігаймось шукати відповіді без Бога: викручування, хитрування…. бо з лукавого серця і буде лукаве пояснення.
Щоб не впасти в лицемірство ми маємо бути завжди відкриті на Бога. Маємо знати не тільки закони, правила, заповіді, але і *Чому вони є?

Коли збагнемо, що в основі всіх законів і заповідей є Божа любов, тоді людина, яка скорчена і пригнічена, відчує біля себе тих, котрі у живуть праведності і допоможуть їй звільнитися від цих тягарів.

Начальник синагоги та інші, які рівненько ходили, але насправді мали скорчену душу, яка не змогла побачити правдиву «потребуючу людину». Скільки серед нас є таких скорчений людей? Стільки, скільки ти їх побачиш, підійдеш і торкнешся їх поглядом любові.

Переглядів було:279