Введення в церковне життя – Воцерковлення
1. Церква – що це, або ХТО це?
Церква – група людей, котрі об’єднуються в ім’я Ісуса Христа і керована св.Духом, на шляху Спасіння людини.
Церква (збір людей з грец. еклезія) була необхідна для того, щоб наука почута від апостолів була пережита, утвердженна і збережена у спільноті. Церква об’єднала тих, хто об’єднався довкола Ісуса Христа. Тому Ісус є засновником і Невидимим головою церкви.
Як бачимо, що Церква – це Люди, а не якась структура чи будівля.
Ці люди задля порядку обʼєднуться у певних приміщеннях, і організовують структури, але чи хіба без людей “структура” чи “будівля” виконають місію, до якої запрошує нас Христос?
2. Види церковних спільнот
Аналізуючи історію розвитку церковних спільнот, можемо зробити наступні поділи:
• Офіційні спільноти – місцеві церкви, парафії, братства. Спільноти, що отримали благословення від єпископа на спільну офіційну молитву. Така модель існувала від самого початку.
• І неофіційні – прицерковні групи, які ще на даному етапі через ряд причин не є визнані як офіційні, але мають статус приватних релігійних груп, рухів. Такі групи не мають чіткої струтури і не мають постійності чи тривалості.
Офіційні спільноти – це ті, що отримали благословення від єпископа на спільну публічну молитву. Такі групи мають свій керівний склад, статут та постійних членів.
Такий церквковний поділ існував від самого початку, тобто від того часу, коли у день П’ятидесятниці Христос через Святого Духа творить збір апостолів, які отримали помазання дарами. Апостоли пішли на проповідь і так почала відразу поширюватися церква.
Не всі церковні групи були відразу визнані апостолами, били й такі, які залишились і позацерковними через не вірне вчення чи не моральну поведінку.
3. Спогад про утворення Церкви
У Діяннях Апостолів читаємо: „Як настав день П’ятидесятниці, всі вони були вкупі на тім самім місці. Аж ось роздався зненацька з неба шум, неначе подув буйного вітру, і сповнив увесь дім, де вони сиділи. І з’явились їм поділені язики, мов вогонь, і осів на кожному з них. Усі вони сповнились Святим Духом і почали говорити іншими мовами, як Дух давав їм промовляти” (Ді. 2:1-4).
В день П’ятидесятниці Господь Бог зібрав близько 120 осіб, між ними і Пресвята Богородиця, і з’єднав їх в одне тіло. 120 осіб, котрі перед тим жили своїм індивідуальним життям, а тепер силою Святого Духа творять єдину спільноту, зібрану довкола Ісуса Христа. Так сталось народження Христової Церкви – єднання вибраного розсіяного Божого люду.
4. Ціль церковних спільнот
Церква – це Спільнота віруючих зібраних в ім’я Ісуса Христа. Христос є центром і основою для кожної церковної спільноти. Церква – це Містичне Тіло Христа, це сам Ісус Христос, котрий через віруючих, продовжує діло Спасіння. Ми є Його продовженням!
Тому ціль християнської спільноти – це спасіння людини і цілого людства.
Церква, члени церкви, продовжують місію Христа – спасіння людини. Беручи це до уваги, церковна спільнота не може бути задіяною в тому, що би суперечило спасінню людини.
Церква продовжує діла Господні: діла милосердя, прощення, жертвенної любові. Тому вона не може бути елітною групою найкращих і визнаних у цьому матеріальному світі. Церква є для всіх, а особливо для тих, хто найбільше потребує допомоги. Ось в цьому – Церква має бути найкращою.
Коли згадуємо, що Церкву надихає Святий Дух, то хочемо підкреслити, що група церковних людей – це віруюча група, яка вірить у Боже провидіння і поміч Святого Духа.
Завдяки довірі до Святого Духа ми уникаємо самодостатності і самоініціативи!
Прояви егоїзму і корисливості в церковних спільнотах недоречні, так само і опозиційне ставлення. Христос повчає: “Зречіться себе. Ідіть за мною. Де ви зібран, там і я є серед вас. Царство поділене між собою не встоїться”.
Церковні спільноти відрізняються від нецерковних також мотивацією, натхненням.
Є різні благочинні організації, які подібні в діяльності своїй до церковних, але причиною їхньої доброти і натхненням є щось інше, як сам Бог. Волентерські групи часто спонукані емоційно або спонтанний бажаннях чи потребах, які з часом проминають. Також дехто використовує добрі діла для досягнення прихованої цілі, особистї користі.
У церковних організаціях першою причиною нашої діяльності є Бог, Котрий нас надихає, кличе, спонукує робити добрі вчинки і допомагає їх довершити. Ми отримуємо користь не у людській славі, чи матеріальній вигоді, а у спасінні власної душі – святості. Там ми уподібнюємось до Отця нашого Милосердного.
5. Спасіння у церковних спільнотах
Коли говоримо про спасіння, то звертаємо особливу увагу на той факт, що Христос прийшов на землю, щоб нас спасти від вічного прокляття, що його отримуємо в наслідок гріховного життя. Гріх, грішне життя – це все те, що супречить Божому задумові, Божій волі, все, що перекреслює Божі плани.
Церква нагадує, що цей світ Бог сотворив і все є Божим. Хто не побажає Творця неба і землі, Вседержителя, Отця небесного – той грішить.
Тому, ми в Церкві маємо знаходити все, що нас спасає від гріха, а навпаки приближує до Творця, до Господа – Люблячого Господаря цього світу!
Через святі Тайни ми освячуємося і отримуємо силу боротися із спокусами цього світу.
Деякі святі Тайни: Хрищення і Сповідь мають очищуючий характер. Саме вони нас звільняють, очищують від гріха і досволяють відновити звʼязок із Богом.
Молитва – це зустріч з Богом, яка надихає нас творити діла милосердя, наслідувати в любові і жертвенності самого Спасителя.
Діла милосердя нам дають можливість пережити дію доброти, відчути те, що Бог відчуває.Бог – любов. Коли творимо діла милосердя, то вже творимо Церкву, середовище Божої любові.5. Структура Церкви
6. Структура Церкви
Перед самим вознесінням Спаситель доручив апостолам поширювати Спасіння. Апостоли звіщали цю Добру новину і передали у свою чергу цю відповідальну місію своїм ученикам. Учнів апостолів почали називати єпископами (грец. επίσκοπος — наглядач) і пресвітерами(πρεσβύτερος, старцями). З часом пресвітерів почали називати просто священиками, бо крім керування і навчання вони ще здійснювали освячуючу діяльність: благословляли, молились, творили Євхаристію(Службу Божу).
Щоб був порядок, єпископ рукопологав собі до помочі священика. Тому кожний священик – це представник єпископа. Не може бути священик без єпископа. Саме тому кожний з нас належить до Єпархії (Екзархату): територію, яка об’єднує різні парафії. Християни об’єднуються на даній території в парафію чи спільноту.
| Єпископ Єпархія |
||
| священик-парох
Парафія |
священик-парох
Парафія |
священик-парох
Парафія |
Парафії можуть об’єднуватися ще в деканати, які координує «декан».
Парафія – це складна церковна структура, бо може складатися із малих груп. Найперше – це священика із церковним братством; вони допомагають, щоб на парафії було активне церковне життя: Служилась Божественна Літургія та інші богослуження, утримувався храм і все, що в ньому, задовольнялись духовні потреби віруючих прихожан. Щоб парафія була місцем зустрічі із живим Христом.
Єпархії можуть бути об’єднані в Митрополії, а Митрополії можуть бути об’єднані в Патріархат. Патріархат – це найвища структура Церкви.
Голова церковної структури представляє цілу церковну спільноту. Саме тому, коли ми на молитві кожного разу згадуємо наших керівників-наставників, то ми молимось не тільки за них, але і за цілу церковну спільноту. Церковні керівники покликані Богом і потверджені людьми провадити, поучувати і освячувати, отже потребують допомоги і підтримки у сповненні нелегкого обов’язку.
7. Моделі церковного життя
Моделі Церкви — це як образ або метафора, яка допомагає нам краще зрозуміти і описати, як діє Церква і якою вона має бути. Це не просто опис організаційної структури (хто кому підпорядковується чи які є взаємовідносини), а скоріше духовний інструмент, який пояснює, на чому Церква зосереджується, що є вприорітеті в даних обставинах. Ми можемо спостерігати на поведінку людей і побачити, що є багато спільних елементів, що можуть нагадувати якийсь “символ” – який ми називаємо моделлю. Завдяки таким ознакам стає зрозуміло чому така є така діяльність, бо є такі послдовні і звʼязані між собою ознаки.
У світському житті є такі класивікації у мистецтві, у культурі, у соціальному житті і в сімʼях. Це показує зрілість спільноти, адже від хаотичних і нестабільних дій відбувся перехід до певного стилю і стабільності.
Дивлячись на церковні спільноти, можемо зауважити подібні ознаки у структурі спільного життя, у стилі поведінки, у визначені приорітетів тощо.
Є подібності у відносинах між священиком і вірними, між самими вірними та між членами церкви та не віруючими, такі подібності ми називаємо – моделі церковного життя.
В часі історичного розвитку спостерігаються 3 основні моделі.
Навіщо потрібно побачити “модель церкви”?
Чи ми бачимо модель поведінки і відносин чи ні вона все рівно формується і живе, що з часом стане особливістю церковної групи. Модель може бути накинута “зверху”, або може в природний спосіб сама сформуватись на рівні людей. Коли люди змінюються відповідно і можель церквного життя може змінитись.
Церква — це велика таємниця. Вона одночасно і людська організація (люди, будівлі, правила) і Божественний дар (присутність Христа і Святого Духа). Жодне одне слово чи опис не може охопити її цілком. Тому ми можемо зауважити кілька моделей в різних етапах її розвитку і переконатись, що церква є багатогранною.
Як приклад звертаємо увагу на деякі особлвиості групи:
Взамовідносини
Люди обʼєднуються в групу і завичай між ними народжується лідер чи керівник. Можемо зауважити, що деякі лідери є на висоті, і таким чином всі інші стають підлеглими. А в дяких групах лідер не вивищує себе і всі відчувають себе рівними. Ось такі прості приклади можуть нас наблизити до двох образі 1 – це трикутник, а інших 2 – це коло.
Ціль і приорітети
Визначити Головні Завдання (Пріоритети): Кожна модель підкреслює, що є найважливішим для Церкви в певний момент.
Наприклад:
Хто дотримується модель “Ієрархіячної” той вважає, що найважливіше — це порядок і слухняність.
В моделі “Христове Тіло” свідчать, що любов і єдність, рівність і взаємність між людьми – це важливо.
Модель “Місійна” наголошує на проповіді і служінні зовнішньому світу.
Зрозуміти Проблеми (Конфлікти): Моделі допомагають побачити, чому в Церкві виникає напруга. Наприклад, коли люди, які бачать Церкву як “Інститут” (з чіткими правилами), сперечаються з тими, хто бачить її як “Спільноту” (з акцентом на рівніть і взаємне служіння).
Простий висновок: Модель – це фокус, через який ми дивимося на Церкву, щоб зрозуміти її структуру, її місію та розвиток.
Трикутик – Єрархічна модель
Ця модель має такі ознаки. Керівник церковної спільноти є у верхньому куті. І він є вершиною всього. Він вирішує все і все йому належиться. Він може зверхнього поводитися і не рахуватися із думкою інших. Отримавши уряд, він відразу перейшов у вищі рівні суспільства. Саме тому він не може жити так, як інші, що є нижчі від нього.
Завжди має бути різниця між тим, хто в горі і тим, хто внизу. Можемо легко зауважити, що тих, хто в горі є менше, як тих, хто внизу. І при цьому той, хто в горі, спілкується виключно з тими, хто є найближче. Це означає, що «нижчі» із «вищими» мають мало чого спільного.
Ця модель використовувалась широко у Старі часи, вона нагадує стиль життя імператорів, диктаторів, великих завойовників. Ця модель теж була у Церкві у період середньовіччя, а подекуди використовується сьогодні.
Особливо вона замітна в часі Богослужень, коли священик є на вершині трикутника, а всі інші знаходяться в іншій частині храму, на відстані від нього. Це вплинуло на побудову храму: є місце для всіх і є місце для “вищих”, де не можна “простим” заходити.
Ця модель є також видна тоді, коли відповідальна особа не прислухається до інших та вважає їх чимось нижчим від себе. Коли людина змінює своє ставлення до інших через владу, то влада використовується, як негатив у духовному житті.
Ця модель не буває у кожній ситуації негативноя. Бувають випадки, коли саме ця модель стала вирішенням для багатьох складних ситуацій, особливо спірних: “Як священик скаже, так і буде!”
Питання:
Навіть, якщо ця модель є дуже ефективна в час “започаткування”, то чи вона буде ефективна в час розвитку, зрілості, поширення?
Коло – Христове тіло
Ця модель звертає увагу на те, щоб всі були об’єднанні в одне ціле. Немає вищих і нижчих, але всі є довкола однієї цілі. Кожен робить своє. І те, що робить, воно має ту саму вартість як той, що робить щось інше. Всі служать один одному і задля однієї цілі. Таким чином творять одне – Тіло Христове. Так пише апостол Павло: «Бо як тіло одне, але має членів багато, усі ж члени тіла, хоч їх багато, то тіло одне, так і Христос. Бо ми всі одним Духом охрищені в тіло одне, чи то юдеї, чи геллени, чи раби, чи то вільні, і всі ми напоєні Духом одним. Бо тіло не є один член, а багато».
Апостол порівнює Церкву з людським тілом, яка має декілька особливостей: його єдність, його багатофункціональність та неповторність кожного окремого члена.
Таким чином вся Церква творить єдине Тіло. Христос продовжує свою присутність серед людей через Церкву. Кожен, хто приходить до церковної спільноти, відчуває присутність Бога, бо зустрічає Бога в особі тих людей, які хочуть наслідувати Його.
Трудність цієї моделі та, що люди потребують часу стати «другим Христом», враховуючи демократичний характер цієї моделі цей час неможна пришвидшувати, а це у свою чергу наражає на небезпеку виконання завдань у визначений термін і у якості задуманого.
Питання:
Навіть, якщо ця модель є дуже приємливою для спільноти, бо багато є уваги на внутрішнє життя, то чи така церква зможе виконати свою місійну діяльність у поширенні по цілому світі Цартво Боже?
Місійна модель – Сонце
Ця модель ставить за ціль місійну діяльність. Тобто вийти за межі своєї церковної спільноти і проповідувати, допомагати, підтримувати інших(тих, хто не ходить до церкви). Ця модель різниться від інших моделей тим, що такі спільноти звертають більшу увагу не їхнє спільне внутрішнє життя, а на служіння іншим людям, котрі у цей час найбільше потребують допомоги.
Допомагаючи іншим, потрібно пам’ятати: сонце дає світло із самої середини. Серцевиною є Христос.
Лідер у таких спільнотах є один із перших, який готовий піти на поміч найбільш потребуючим, а члени громади допомагають йому, тому звертають меншу увагу на життя між ними, але більше цікавляться: як би то допомогти іншим.
Трудність моделі є в тому, що сонце дає світло, але вичерпується і його промені теж не завжди попадають вдало. Це означає, що люди, котрі несуть свою доброту теж можуть вичерпатися і теж можуть бути неприйняті, більше того – звинувачені.
Питання:
Навіть, якщо ця модель є дуже важливо для поширення Євангелії, бо багато людей можна привернути до Бога, то як така церква зможе втриамти людей після емоційного стану навернення?
Синодальна модель
Можемо сказати, що ця модель у собі обʼєднує попередні. Є увага і до кереівництва, і до спільного життя, і до місійності, ще додає динамічного руху і підсилює увагу до проводу Святим Духом. Ця модель є ознакою зрілого християнства, де переводиться увага з того, “хто це говорить”, до того “що Дух хоче сказати до своєї Церкви”. Основою є слухання і відкритість до всіх. Важливим є момент розпізнання, щоб серед всього почутого розпізнати Божий голос і Його волю.
Ця Церква немає страху війти в діалог навіть з невіруючими, бо Дух діє, де хоче.
Внутрішнє життя у такій моделі є в натхненні від Божого слова і того, що веде нас до освячення через пережиття Божої присутності. Керівник, лідер є, але його не замітно, бо він постійно служить тим, що делегує, поручає, залучає інших, щоб кожний відчув себе в єдності із іншими. Тому немає на цьому шляху ні тих, хто вириваються в перед, ні тих, хто відстає.
Питаня:
Навіть, якщо ця модель є дуже важливо для духовної зрілості, бо багато людей можуть досвідчити діяння Святого Духа, то як ця Церква зуміє зберегти свою цілісність у цьому світі?
Висновок
Звичайно виникає природне запитання: Яка ж модель є найкраща?
Ці моделі не можуть бути постійними найкращими. Кожна модель має бути вжита згідно обставин і потреб. Якщо якась модель буде постійною, то скоро почнуться ознаки занепаду спільноти.
Єрархічна модель – має за ціль у швидкі темпи організувати чітку структуру і почати діяльність, а також вона дозволяє мати чіткий контроль над членами групи та у якійсь мірі гарантує до сягнення цілі. Таку модель, як правило, використовують на початках, або у критичних моментах, коли потрібно чітко організуватися.
Христове тіло – це спільнота, яка впливає на духовний зріст членів громади, скріплює їхню любов між ними, творить єдину християнську сім’ю. Має бути використана як духовна пожива і лік для кожного, хто є членом громади.
Місійна модель – дозволяє піти на зустріч ближньому і показати йому те, що Христос зробив для нього особисто і теж може зробити для цього ближнього. Коли громада закриється в собі, вона буде приречена на загибель, тому ця модель дозволяє відкритись до інших. Те, що отримав те, можу передати іншим!
Синодальна модель – запрошує до “виходу” з заритого простору і піти на зустріч тим, кого завичай в храмі не дочекатись. Це присутність там, де не запрошують з церковних причин, це пошук Божого голосу серед тих, хто ще не віднайшов свої ” духовні коріння в Бозі”.
У пасторальному богослів’ї модель слугує діагностичним інструментом для оцінки того, як Церква виконує свою місію та як її члени переживають свою місію.
Ефективне (плідне) церковне життя потребує динамічної рівноваги між елементами всіх моделей. При цьому ці моделі можуть стати причиною кофлікту і конфронтації певних груп, які акцентують на важливсоті своє моделі, відкидаючи інші.