Дорогі у Христі браття і сестри, сьогодні в Євангелії ми читаємо жахливу історію — притчу, яку Ісус розповів, передвіщаючи свою смерть. Вона стосувалася вибраного народу, який був покликаний до того, щоб бути вільним народом, благословенним народом; народом, який міг долучити до Божого задуму спасіння людства також інші народи.
Але цей народ перетворився на народ, який став загарбницьким народом, бо спокусився привласнити те, що належало не йому, а Богові.
Історія людства знає багато прикладів, коли благословення оберталося прокляттям через людський гріх, коли людина піддалась спокусі – не шукати Божої волі.
Ментальність загарбника — це давній гріх, який тягнеться ще від Адама.
Це прагнення взяти те, що тобі не належить, поставити себе на місце Бога, засліпити серце попаданням і знищити любов, повагу і навіть замахнутись на життя.
Загарбник не чує ані волання правди, ані голосу сумління; він сліпо вірить у власну силу й навіть намагається оправдати свої гріховні вчинки якимись релігійними гаслами чи фальшивою «праведністю».
Сьогодні, коли ми молитовно переживаємо 35-ту річницю Незалежності України, ця притча відкривається для нас із особливою силою та актуальністю.
Наш народ на власному досвіді пізнав, що таке бути жертвою підступного загарбницького вторгнення, відчувши на собі весь тягар зазіхань на наше життя, землю та свободу.
Однак Євангеліє дає нам чітку й беззаперечну надію: плани тих, хто сіє кривду й загарбує чуже, не мають майбутнього перед Божим лицем. Божа терпеливість має свої межі, і справедливість Господня неодмінно восторжествує.
Незалежність і свобода, які Бог дарував Україні, є цінним даром і ніхто не зможе його відібрати від нас.
На відміну від загарбника ми маємо залишитись вірні Богу. Шукати Його волю і розпізнати серед теперішніх випробувань.
Витривалість у доброму до кінця: Подібно до вірних слуг із євангельської притчі, ми покликані не занепадати духом, не піддаватися злобі чи розпачу і продовжувати довіряти Богу.
Не шукати власних амбіцій чи діяти лише з людських міркувань, як на жаль чуємо, що діється в політичних колах, а перш за все шукати Господнього провидіння та слухати Його голос.
Дякуючи Богові за цей 35-річний шлях відновленої Незалежності серед тяжких випробувань, пам’ятаймо: Господь веде свій народ через пустелю до обіцяної землі.
Якщо ми збережемо вірність Богові та будемо свідчити це своєю витривалістю, Він обов’язково приведе нас до повної свободи, відновлення та благословення, про які ми сьогодні навіть не насмілюється мріяти.
Ми як християни маємо давати дуже добрий приклад витривалості в доброму до кінця. Залишитися вірними найперше Богові, щоби почути Його волю, щоби розпізнати, що і як ми маємо діяти, довіряючи Йому, Його провидінню, яке нас приведе до свободи, приведе до більшої відповідальності, приведе до того, що ми навіть і не гадали.»
Коли Батько допускає своїй дитині, якусь втрату, то тільки тому, що вже має щось краще для неї