Одного дня в таборі діти робили літню аплікацію.
Кожна дитина вирізала листочок — маленький, кольоровий. Вирізали старанно й з любов’ю.
Двоє з них підійшли до наставника, який допомагав дітям у творчій вправі, і запитали:
— Скажи, який листочок кращий: мій чи її?
Наставник подивився на них і здивувався від побаченої творчості і ще більше здивувався від почутого запитання.
Він відчув, що в очах подруг було не суперництво, а потреба бути просто поміченими і оціненими.
— Можна, я скажу кожній з вас відповідь на вушко? — тихо запропонував він.
Дівчатка погодилися.
Він нахилився до першої й прошепотів:
— Твій листочок — найкращий.
Потім нахилився до другої й сказав те саме:
— твій листочок — найкращий.
Дівчатка здивовано подивилися одна на одну.
Їхні обличчя засвітилися небаченою радістю. Вітер тихо хитав гілки над ними великого дерева, а очі їхні сяяли особливим блиском вдячності за почуте.
Тоді наставник запитав їх:
— Ну, то який листочок найкращий?
Вони переглянулися й відповіли разом:
— Наш.
Там, де Любов, там не суперництва за кращість, любов обʼєднує!
А там, де немає порівняння – народжується спільність