Дорогі браття і сестри у Христі, у сьогоднішньому Євангелії від Матея Господь наш Ісус Христос розповідає притчу, яка відкриває нам, яким є Царство Небесне. Цар вирішив звести рахунки зі своїми слугами, і привели до нього одного, який завинив десять тисяч талантів — суму, яку жодна людина не могла б повернути власними силами ціле своє життя. Слуга впав ниць, благаючи, що цар потерпів, а цар, зворушений його благанням, не просто відстрочив борг — він простив його повністю. Слуга мав відчути таку велику полегшу, що це могло означало початок його нового життя! Яка чудова історія про Боже милосердя!
Немає хаосу — є щедрий Податель
У цій короткій історії розкривається ще одна велика істина: немає хаосу у нашому стосунку з Богом. Є Той, хто щиро дарує нам усе, що потрібне для нашого життя.
Користаючи із дарів цього світу, ми немов входимо в борг перед Богом, і вистачає лише щиро попросити — і воно нам буде даровано. І навіть, коли ми щось не так зробили, то коли ми просимо прощення, ми не маємо сумніватися в тому, що Бог нам простить, скільки б ми не завинили перед Ним.
Його милосердя не має меж, бо Він – Отець, а не суддя, що чекає нагоди покарати.
Царство, яке має поширюватися
Але притча не закінчується прощенням царя. Слуга, щойно звільнений від величезного боргу, зустрічає свого товариша, який завинив йому мізерну суму – сто динаріїв. І замість того, щоб виявити те саме милосердя, яке щойно отримав, він хапає його за горло й вимагає повернути борг, не зважаючи на благання. Він міг подарувати своєму другу те відчуття свободи, що сам пережив якусь мить тому.
Тут ми пригадуємо задум Божий: Царство Боже не має зупинятися в своєму милосерді на кожному з нас окремо. Воно має поширюватися.
Милосердя, яке ми отримуємо, не призначене для того, щоб залишитися в нас, – воно призначене, щоб поширюватись далі, через нас, до інших.
Коли слуга не простив своєму товаришеві, це означало, що Царство Боже зупинилося в ньому – воно не поширилось далі.
І притча дуже ясно показує: цареві це не сподобалося, і він змінив своє рішення. Той, хто не поширив Царство Боже, сам позбавив себе участі в ньому. Милосердя, затримане в собі, врешті-решт зникає навіть у того, хто його отримав. Можливо це є посяненням того, що до нас приходять сумніви про Боже прощення? Бо прощення ми могли отримати, але чи ми його поширили? Так могли повторити історію невдячного слуги.
«Прости нам, як і ми прощаємо»
Невипадково ми щодня повторюємо разом з Ісусом молитву до Отця Небесного, де просимо, щоби у всьому сповнялася Божа воля і прийшло Боже Царство – і відразу ж наголошуємо: «і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим». Ми просимо, щоб ми стали вільними, так само як ми звільняємо інших від якоїсь неволі.
Покликані продовжувати Божий задум
Наш добрий Небесний Отець, Творець усього видимого й невидимого, захотів дати нам не тільки цей світ у користування, але й – оскільки ми створені за Його подобою й образом – покликав нас продовжувати управляти цим світом згідно Його задуму. Памʼятаймо, що ми покликані бути не просто отримувачами, споживачами дарів цього світу, ми покликані бути їхніми продовжувачами для інших.
У цей день, коли ми складаємо Богові подяку за всі отримані дари Його милості – через цей сотворений світ, через природу, якою Господь дарує нам щоденне життя, – приносімо не лише подячні молитви.
Поросімо прощення за те, що не завжди вміли бути тими, хто продовжує Божий задум на цій землі: за байдужість, за милосердя, яке зупинили в собі, за прощення, якого не дарували, коли інший мав в цьому потребу.
Сьогодні знайдімо час задуматись: що могли б ми зробити такого у цей час, щоб принесло Богові радість – щоб Його Царство не зупинилося на нас, а поширилося далі, на тих, хто поруч із нами.
Бо милосердя, яке ми отримали задарма, ми покликані так само задарма дарувати іншим.
Амінь.