Вступ. Молитва приватна і спільна. Монолог і діалог.
Наше духовне життя – це наші стосунки з Богом. Ці стосунки з Богом ми будуємо в особистий спосіб і також у спільнотний, тобто разом з іншими. Це пояснює те, що наша молитва є двох видів: приватна, особиста та спільна, коли ми є разом з іншими.
Катехизм “Христос наша Пасха” повчає:
“Бог сотворив людину на Свій образ і подобу, покликавши її до спілкування із Собою. Господь відкрив людям Своє прагнення спілкуватися з ними, чути їхні відповіді на Свої слова. Він прагне, щоб люди в любові пізнавали Його, і хоче наповнити їх Своєю любов’ю.” (331)
Тому дуже важливо усвідомити, що Бог хоче спілкуватися з кожним і чекає цього кожної миті, як любляий батько і добра мати у сімʼї хочуть спілкування із своїми дітьми, бо спілкування зближує, наповнює, єднає, творить цілісність. Правдиве спілкування – це є вияв взаємної любові.
Спілкування може бути двох видів: як “монолог” і “діалог”.
Моноло́г (від давньо.-грец. “μόνος” — один і “λόγος” — слово, мова)
Діалог (від давньо.-грец. “διά” – “крізь, через” і “λόγος” – слово, мова)
Ці два грецьких слова вказують, що може бути розмова, коли тільки одна особа говорить і при цьому не зважає на іншу, тобто самовиражається. А може бути інше спікування, це тоді коли є діалог, тобто коли слово одного немов пронизує, торкає іншого, так твориться взаємність.
Можемо із певністю сказати, що Бог хоче діалогу. Тому наше спілкування з Богом має бути двостороннім. Бог говорить і я слухаю, я промовляєю і Він мене вислуховує.
Насправді у більльшості віруючих людей молитва почалась із слухання молитв інших. Це могли бути наші тато, мама, дідусь, бабуся, участь у богослуженнях. Ми чули, як інші спілкувались із Богом і потім спробували особисто молитись. Молитва інших людей, тобто спільна молитва для багатьох з нас були першим досвідом молитви. За це маємо бути постійно вдячні тим, хто нам показав приклад і памʼятати, що тепер наша черга передати іншим молитву, тобто спосіб спілкування з Богом.
Це підтверджує Катехизм “Христос наша Пасха”:
“Людина зростає в сопричасті з Богом у спільноті вірних – у Церкві, яка є Тілом Христовим. Найвища молитва – церковна, літургійна, богослужбова, у якій люди єднаються з Богом і між собою, утворюючи родину Божу з «єдиним серцем і єдиними устами».” (334)
Слово Літургія означає – спільне діло. Тобто кожного разу, коли кличуть на Богослуження, то запрошують нас всіх, щоб ми обʼєднались у спільному ділі. Ця єдність виражаєтся у єдності із Богом і між собою. Ми маємо відчувати це і мають бути відповідні наслідки.
Якщо ми цього не відчули і є якість інші наслідки, то чи ми були на літургії, хоч фізично були присутні у храмі і бачили інших?
Свідчення:
Ісус інколи віддалювався від людей на особисту молитву і свідчив цінність особстих стосунків з Отцем. Також був з іншими і заохочував до спільної спільної молитви. «Знов істинно кажу вам: Коли двоє з вас згодиться на землі просити що б там не було, воно буде дано їм моїм Отцем Небесним;
бо де двоє або троє зібрані в моє ім’я, там я серед них.”» (Мт. 18, 19-20). У молитві до Небесного Отця “Отче наш” Син Божий навчив нас звертатись до Бога разом з іншими чи з думкою про інших.
Воскреслий Ісус обʼявився до апостолів, які були разом і потім попросив їх перебувати разом, очікуючи зіслання Духа Утішиеля, якого отримали, будучи разом. “Всі вони були вкупі на тім самім місці”(Діяння апостолів 2.1).
Первісна Церква у Діяннях апостолів подає багато свідчень спільної молитви: “Всі вони пильно й однодушно перебували на молитві разом з жінками і Марією, матір’ю Ісуса, та з його братами.” (Діяння апостолів 1.14)
Апостол Павло повчає: “Моліться завжди в дусі всякою молитвою і благанням”. (Ефесян 6. 18)
Особисте свідчення:
У сучасному суспільстві ми маємо багато засобів, щоб полешити наші трудності для того, щоб бути разом на спільній молитві.
Маємо транспорт, щоб легше добратись до місця спільної молитви. Маємо деякі зручності у храмі, щоб було комфортніше, маємо пряму трансляцію, щоб залучити до спільної молитви інших. Але все це, якщо немає особистого бажання, щоб бути разом не допоможе, а інколи стане перешкодою, або причною, щоб не прийти на спільну молитву.
Пригадую, один приклад, коли у мене також була трудність у спільній молитві. Один духовний наставник взяв вуглик із вогню і відставив його у сторону. Який якийсь час вуглик ще жеврів, даючи мале світло і тепло, але потім він повністю почорнів і став холодним. Ось так і наше духовне життя, коли ми віддалюємось від інших, помалу приходить холод і зникає яскравість, натомість темрява нас полонить. Інколи ти просто слухаєш, як інші моляться і відчуваєш, як спільна молитва тебе не тільки підтримує, але і “запалює”.