Із кожним роком життя стає все більш відчутна різниця між моїм і Божим.
Між Його величчю і моєю мізерією,
між Його силою і моєю неміччю,
Між Його вічністю і моєю плинністю у часі,
Між Його вірністю і постійністю і моєю хиткістю мінливістю ,
між Його незмінною любов’ю і моєю мінливих емоційним скачкою,
між Його абсолютною мудрістю і моїм недосконалим розумінням.
Проте, саме в цій разючій різниці криється найбільша істина: Він – Світло, а я, людина, – лише слабкий відблиск, що має здатність цей Світло приймати.
Ця прірва між нами не для того, щоб відштовхнути, а для того, щоб показати шлях до того, як маю уподібнитися. Тільки наближаючись до Нього.
Моя мізерія – це простір, куди може увійти Його Благодать.
Моя неміч – це можливість виявитись
Його Силі.
В моїй скінченності є дія Його безкінечності.
І найбільше диво полягає в тому, що Він, Всемогутній, обирає спілкуватися зі мною, маленькою і мезрною істотою.
Він не вимагає, щоб я заповнив цю прірву своїми надуманими ідеями, а дарував Свого Сина, щоб у Ньому ми всі увійшли в повноту Його Благодаті.
Мій зміст життя – не стати рівним Йому чи бути без Нього, що в принципі неможливо, а стати подібним до Нього у любові, милосерді та прощенні, наскільки це доступно моїй людській природі.
Жити, як Його відображення, а не як протилежність.
Тому більше часу з Ним і перед Ним – це бути ближче до Нього, це бути в Ньому і Він у мені