Дорогі брати і сестри у Христі! Цей ювілейний рік – це запрошення Святої Церкви прожити цей рік як паломники надії.
Кожне паломництво – це шлях від нашого звичного місця до святого місця, від наших звичних буднів до надзвичайного, до того, що нас очистить, наповнить і перемінить.
Прийти на святе місце і відразу отримати те, що ти хочеш – це більше подібно до магізму, ніж до досвіду віри, це обман. Хтось інколи так заоохочує: поїдь туди і все станеться, як ти хочеш! будеш мати те, що ти давно вже не можеш мати! Святе місце – це місце зустрічі із Святим, тому називається святе, але це не місце, де виконуються твої бажання.
На цій дорозі ми зустрічаємо різні ситуації, різні виклики. Але для віруючої людини, для паломника, немає випадковостей. Ми віримо в Боже Провидіння і намагаємося в усьому – у словах людей, у подіях, у власних думках – пізнати Божу волю, зауважити “знаки надії”, якими Бог підтримує нас на дорозі спасіння.
І все ж, коли ми, люди, обираємо неправильний шлях, коли схиляємося до того, що не корисним для нас усіх, то Бог, бажаючи нас зупинити і повернути на дорогу спасіння, ставить нам запитання. Дуже часто людина ставить собі запитання… але чи є у них відповіді натхнені надією?
Запитання – це як роздоріжжя
Кожного разу, коли ми чуємо або ставимо собі запитання, ми немовби зупиняємося. Ми зупиняємося і задумуємось, щоб знайти відповідь. Запитання для нас – це немов роздоріжжя, перед якими ми мусимо вирішити, куди йти: в одну сторону чи в іншу.
Ми слухаємо сьогодні шній уривок в Євангелії від Луки(Лк. 6, 31-36) і чуємо багато запитань. Не дивно хіба? Ісус, Той, Який має всі відповіді і знає все, дивним чином запитується.
Він очікує відповіді від нас. Не загальні, а наші! Відповіді, в яких є справжні наші не повторні історії.
Ісус ставить нам запитання, які закінчуються: “Яка ваша заслуга?”
- Коли ви любите тих, що вас люблять, яка ваша заслуга?
- I коли чините добро тим, що вам чинять, яка ваша заслуга?
- І коли ви позичаєте тим, від кого маєте надію назад узяти, яка ваша заслуга?
Ці запитання – це запрошення до пошуку відповіді, правдивої відповіді, після якої нам відкриється наше життя по-іншому. Бо будемо мати погляд на цей свід Божими очима.
Ці запитання Ісуса скеровують нас поглянути більш глобальніше і змушують не вигадувати собі виправдань і сперечатись, доказуючи свою невинність. А це запрошення подивитись на наслідки. Це наважитись запитати самих себе: Яка заслуга, коли я люблю лише тих, хто мені приємний? Яка користь, якщо моя любов – це просто обмін вигодами, як і в будь-якому бізнесі?
Відповідь буде простою: мені буде вигідно, я нічго не втрачу!
Ісус пропонує нам іншу логіку Божого задуму. Бог хоче, щоб ми повернулись до раю!
Ви ж любіть ворогів ваших, добро чиніте їм і позичайте, не чекаючи назад нічого, і велика буде ваша нагорода, і будете синами Всевишнього… (Лк. 6, 35)
Людство від Адама і Єви, від моменту позбавлення раю, прожило багато віків. Шлях пройдений довго!
Тепер Ісус своїми запитаннями немов зупиняє людей і запрошує переосмислити напрямок, в якому рухається людство!
“Задумайтесь – цей ваш спосіб життя, стосунки між вами – це дійсно вас наближує до вічного раю, до якого можна буде повернутись лише уподібнюючись до Бога?”
женучись за тим, що вигідно нам, все рівно прийде колись момент, коли ми в середині свого серця самі себе запитаємо: маючи все, яка мені з цього користь?
Ті, хто уподібнився до Бога, ніколи не будуть мати цього запитання, бо ціле життя прожили, перебуваючи у відповіді – у Бозі.