Хресна дорога із роздумами про надію (2025) – Христе, Ти наша надія!
Христе, Ти наша надія!
Хресна дорога із роздумами про надію
Хресна дорога – це не просто шлях страждань невинно засудженого до смерті на хресті, це шлях, який був пройдений Божим Сином добровільно, в цілковитій надії на Отця та з довірою до Нього.
Коли Ісус запрошує нас піти за Ним, то хоче, щоб ми у кожній ситуації нашого життя памʼятали про надію, яка не посоромить, надію, що є даром від Нього.
“Прийдіть до мене всі втомлені й обтяжені, і я облегшу вас. Візьміть ярмо моє на себе й навчіться від мене, бо я лагідний і сумирний серцем, тож знайдете полегшу душам вашим. Ярмо бо моє любе й тягар мій легкий.” (Євангеліє вiд Матея 11:28-29)
Зараз пройдемо цей шлях разом, роздумуючи про надію, яку дає нам Христос, про спокуси й небезпеки впасти у відчай, а також про те, як Господь нас запрошує за Його прикладом перенести труднощі життя.
1. Ісус приймає смертний вирок
Прослава: Слава Тобі, Христе Боже, надіє наша, слава Тобі.
Перед Понтієм Пилатом, перед царем Іродом, перед натовпом у час несправедливих звинувачень Ісус зберігає мир у своєму серці і приймає невідворотній вирок.
Роздуми: Коли стаєш жертвою несправедливості, осуду й зради, тоді стаєш вразливим перед силами зла, які спокушають впасти в розпач, щоб потім у цій безвиході погубити твоє життя. Так сталося з Юдою: він скоїв поганий вчинок, і хоч потім розкаявся, його охопили думки про тих, хто його зрадив, покинув, використавши його у злому задумі. Грішник закрився в собі і з’їдав себе своїм же осудом, погубивши своє життя в безнадії.
Натомість приклад Христа, несправедливо засудженого, але при цьому спокійного й терпеливого показує, що можна витримати будь-який осуд і наклепи, навіть, зраду, якщо цілковито довіряєш Отцеві, який тебе ніколи не залишить, подасть тобі утіху й дасть сили усе перенести усякі напади зла. Любов Божа – це велика життєдайна сила!
Молитва: Господи Ісусе, Ти прийняв смертний засуд без нарікання й без злоби, з миром у серці й довірою до Отця. Допоможи й нам, коли ми стаємо жертвами несправедливості, осуду й зради, не падати в розпач, а довіритись Тобі й відчути Твою присутність. Амінь.
Ісусе, довіряю Тобі,
Ісусе, укріпи мене в надії.
2. Ісус приймає хрест
Прослава: Слава Тобі, Христе Боже, надіє наша, слава Тобі.
Ісус приймає хрест, бере на себе тягар наших гріхів. Приймає без нарікань. Приймає як символ жертвенної любові. Крок за кроком розпочинає хресний шлях. І не тому, що інші змусили, а з любові до нас, показуючи нам приклад жертвенної любові.
Роздуми: Як правило, зло не зупиняється після перших нападів. Окрім осуду, наклепів і слів безнадії приходять ще й небажані фізичні труднощі. Хоч і дух бадьорий, але тіло немічне … Відчуваючи фізичний біль, людина стає вразливою і мимоволі виникає запитання: А чи я витримаю? Сили зла навіюють перебільшені фантазії, а потім підкрадається до нас страх, і тоді нас щось ніби блокує, паралізує. Ось, так приходить розпач і ти в душі кричиш: “Який це жах, що тепер буде зі мною?”
Приклад Христа, коли Він приймає несправедливий тягар, показує наскільки важливо прийняти труднощі з любовʼю і з надією на Бога. Якщо хочеш йти дорогою жертвенної любові, не слід покладатись на свою уяву і на страх, які не дозволять тобі зробити навіть крок.
Молитва: Господи Ісусе, допоможи нам приймати з довірою труднощі свої і ті, що накладені на нас, і ставитись до них, як до таких, що принесуть нам спасіння. Амінь.
Ісусе, довіряю Тобі,
Ісусе, укріпи мене в надії.
3. Ісус падає вперше під тягарем хреста і встає
Прослава: Слава Тобі, Христе Боже, надіє наша, слава Тобі.
Ісус падає під тягарем важкого хреста, але не падає від небажання продовжувати цей шлях жертвенної любові. Піднімає свій погляд, бачить небеса. Піднімається сам з землі і піднімає хрест.
Роздуми: Коли ти вирушаєш, то на самому початку дороги жертви й любові, можеш відчути тягар свого рішення. Із першими труднощами приходять спокуси. Десь відходить запал благих намірів. Стихає порив жертовності. Підступно підкрадаються інші емоції. У серці починає виникати обурення, яке переростає у злість, а потім у неприязнь до тих, через кого ти терпиш. Адже, ці терпіння — це ж їхня провина!
Ці думки можна порівняти із спотиканням, а в деяких випадках — навіть із падінням.
Саме у цей час, коли ми падаємо, вибір знову повертається до нас. Що робити: зупинитись чи продовжувати?
Приклад Христа показує, що після падіння, можна піднятися і продовжити свою місію, підтверджуючи свій вибір. Коли здається, що не вистачить нам сил, важливо пам’ятати, що справжня сила не в тому, щоб уникати падінь, а в тому, щоб встати, покладаючи надію на Бога. Наше покликання – це відірвати очі від землі і підводити до небес, шукаючи допомоги згори.
Молитва: Господи Ісусе, допоможи нам не піддаватися негативним думкам та емоціям у час перших труднощів, але дай сили знову піднятися і продовжувати нести хрест із вірою, що Ти будеш завжди поруч, з надією, що Ти допоможеш нам. Амінь.
Ісусе, довіряю Тобі,
Ісусе, укріпи мене в надії.
4. Ісус зустрічає свою Матір
Прослава: Слава Тобі, Христе Боже, надіє наша, слава Тобі.
Ісус зустрічає свою матір. Ця зустріч була не запланована, але дуже бажана. Син не відвернувся від Своєї Матері, а Мати дуже хотіла бачити Його. Бачити саме такого, бути саме з таким. Вона зберігала у своєму серці, що це колись має статися.
Роздуми: Зустрітись з рідними, друзями, з матір’ю у важкі хвилини життя, у ситуації, яка завдає болю, — це неприємно, а інколи й соромно. Бо чим тут похвалитись? Тим, що робиш боляче тим, хто тебе любить? Тим, хто бажає тобі лише найкращого? Хто надіявся, що все буде добре … А ти… а ти зробив свій вибір, вибір хресний! І що тепер?
Хочеться закрити очі, не бачити нікого. Хочеться закритись у собі і перенести цей біль якось в собі самому.
Приклад Христа показує, що навіть у важких і болючих ситуаціях ми не повинні приховувати свої слабкості, особливо перед близькими. Не варто уникати підтримки рідних. Їхня любов — це та сила, що може допомогти пройти через найтяжчі ситуації життя і зміцнити нас в надії. Зустрічаючи свою Матір на шляху до розп’яття, Ісус нам відкриває, що справжня любов не боїться болю, не тікає і не закривається від інших, а приймає тих, хто хоче бути поруч, оcобливо у найскладніший час.
Молитва: Господи Ісусе, допоможи нам навчитися не приховувати своїх почуттів, коли болить, не відкидати присутності рідних і друзів. Навчи нас відкриватися перед тими, хто любить, навіть, коли соромно чи важко, щоб прийняти від них любов. Саме любов стане тим світлом, яке допоможе пройти через темряву і не впасти в зневіру, у відчай. Амінь.
Ісусе, довіряю Тобі,
Ісусе, укріпи мене в надії.
5. Ісус приймає допомогу від Симона з Киринеї нести хрест
Прослава: Слава Тобі, Христе Боже, надіє наша, слава Тобі.
Ісус продовжує свій шлях, все більше відчуваючи тягар хреста. Всі зупиняються. Хтось із старших наказує Симону із Киринеї взяти хрест. Ісус не відмовляється від допомоги, приймає її. Він дозволяє людям бути частиною Його спасенної місії. Саме тоді можна було сказати: Ми несемо хрест разом.
Роздуми: Кожен із нас в житті має свої труднощі і страждання. Інколи ми відчуваємо, що тягар занадто важкий і виснажує наші сили. Але приходить спокуса показати геройство, особливо перед іншими. Приходить горде бажання: покладатись лише на свої сили і не тільки не просити допомогу, але ще й відкинути будь-яку підтримку інших. “Я зможу! Я зроблю все сам! Не хочу бути винним перед кимось.”
Насправді це гордість не дозволяє показати свої слабкості і прийняти допомогу від інших. Самонавіювання: “Я зможу! Я сильний! Я всім покажу!” – ще більше виснажує з часом. Така суперлюдина все одно знесилюється, вичерпується, знемагає, і що тоді?
Приклад Христа нагадує нам, що приймати допомогу від інших — це акт смирення та відкритості до єдності з іншими. Приймати допомогу — це не ознака слабкості нашої волі, а свідчення нашої слабкої людської природи, це прийняття нашої недосконалості і водночас відкритість до підтримки, яку Бог посилає через інших людей.
Ми не всемогутні, але, об’єднуючись із іншими, виявляємо нашу силу. У спільному несенні тягарів ми можемо відновити свої сили і скріпити надію, адже ніхто не повинен залишатися на самоті в своїх труднощах. Цей приклад із Симеоном ще раз доводить, що Ісус, будучи Богом, умів бути людиною! А ми?
Молитва: Господи Ісусе, дякуємо Тобі за Твій приклад, коли Ти не відкинув допомогу людини і цим показав, як важливо приймати допомогу від інших. Допоможи нам не мати страху визнавати, коли нам потрібна допомога, і бути відкритими до неї, як і Ти був відкритий до допомоги Симона. Навчи нас разом нести тягарі життя, щоб через свідчення нашої єдності у труднощах, ми дали свідчення тим, хто страждає від гордості і хто, обезсилений, довів себе до розпачу. Амінь.
Ісусе, довіряю Тобі,
Ісусе, укріпи мене в надії.
6. Ісус приймає від Вероніки її погляд і залишає свій на хустині
Прослава: Слава Тобі, Христе Боже, надіє наша, слава Тобі.
Молода дівчина Вероніка намагалася допомогти Ісусу полегшити Його шлях страждання. Вона підійшла і намагалася подивитись Йому в очі. Що вона хотіла віднайти в Його очах? Що можна було побачити в її очах? Можливо, це було запитання? Або ж багато запитань …
Роздуми: Кожна людина на цій землі має різні запитання, а особливо молода людина. Коли бачиш страждання невинних, коли бачиш несправедливість, коли бачиш, як зло псує життя, то твій погляд на життя змінюється і виникають запитання, багато запитань. Брак правдивих відповідей породжує не тільки засмученість, а ще й зневіру. На невдоволення тобі відповідають: “Бо так було і так буде завжди! Ось таке життя, і ти його не зміниш …, не забивай собі дурним голову!” Такі “відповіді” ще більше пригнічують і залишають ще більше сумнівів. У багатьох молодих людей тоді згасає бажання жити, бо не бачать сенсу в такому житті, в такому несправедливому і жорстокому світі.
Ісус не приховував Свого погляду. Він має відповіді, правдиві, справжні відповіді. Він подивився на Вероніку поглядом надії. А ще Він залишив свою відповідь у відбитку на хустині, щоб кожен міг зустрітись із Його очима надії. Щоб кожен скріпився силою Божою і зміг подивитись на життя по-новому, подивитись поглядом надії.
Не закриваймо очі перед цим світом, будьмо мужні бачити його таким, яким він є. І при цьому не опускаймо свій погляд відчаю додолу, а памʼятаймо, що ми завжди маємо можливість подивитись на ікону, подивитись на тих, хто має погляд Христа, щоб побачити блиcк надії. Це дасть нам можливість не розчаруватись у всіх і не зневіритись у всьому, а навпаки надіятись на кращий світ.
Молитва: Господи Ісусе, Ти залишив нам Свій погляд надії, щоб ми не загинули в мороці цього світу. Допоможи нам шукати світло Твоєї любові у кожному випробуванні, щоб не зневірюватися у труднощах. Даруй нам силу надії, щоб не відвертали очей, а навпаки, щоб мали відвагу поглянути на тих, хто втратив сенс життя і привести їх до Тебе, Незгасного Сяйва Любові. Амінь.
Ісусе, довіряю Тобі,
Ісусе, укріпи мене в надії.
7. Ісус падає вдруге під тягарем хреста і знову встає
Прослава: Слава Тобі, Христе Боже, надіє наша, слава Тобі.
Після зворушливих зустрічей із Матір’ю, із Симоном, із Веронікою Ісус спотикається і падає на очах у всіх. Ось, той, хто несучи свій тягар, намагався підтримати інших, сам падає, падає низько до землі.
Роздуми: Кожен з нас у житті має піднесення і має падіння. І кожен по-різному переживає ці підняття і ці падіння. Для всіх падіння – це неприємна ситуація, особливо, коли від тебе очікують ідеального прикладу та зразкової поведінки, непомильності і досконалості навіть у стражданнях. А тут падіння і відразу суперечливі погляди, зверхні посмішки. І що тепер?
Насправді падіння – це не єдине, що ми маємо у житті. Це лише одна частина нашого шляху. Важливим є те, що буде після падіння. Буде продовження чи це вже безнадійна ситуація?
Приклад Ісуса показує нам, що шлях можна і треба продовжувати. Його друге падіння не стало кінцем. Він знову піднімається, йде далі, незважаючи на біль, невдачу і погляди з боку. Його приклад запрошує нас не зупиняти свою увагу на нашому падінні, а натомість звернути свої думки до Бога: “Господи, що тепер маю робити? Поможи мені піднятись!”
Ісус завжди готовий подати руку, щоб ми встали і продовжили наш шлях. Він знає, що пригадує нам, що надія – це тоді, коли є продовження, а розпач – це тоді, коли ти повірив у те, що це вже кінець.
Молитва: Господи Ісусе, коли ми впадемо, коли відчуємо зневажливий погляд інших, коли прийде спокуса кинути все і залишитись лежати, допоможи нам знову піднятися. Дай нам силу повірити, що навіть у наших недосконалостях, у наших падіннях є надія і можливість піднятись. Нехай наші слабкості і поразки не будуть кінцем, а лише наступним початком. Ми довіряємо Тобі. Амінь.
Ісусе, довіряю Тобі,
Ісусе, укріпи мене в надії.
8. Єрусалимські жінки прийшли на хресну дорогу, але Ісус не приймає їхнього плачу
Прослава: Слава Тобі, Христе Боже, надіє наша, слава Тобі.
Ісус на шляху до Голгофи зустрічає жінок Єрусалиму, які прийшли, щоб поплакати перед Ним. Ісус не приймає їхньої жалісної поведінки, не приймає їхні сльози і просить спрямувати це ридання до себе і до своїх дітей.
Роздуми: У час терпінь найменше чого потребує людина це те, щоб хтось її оплакував, жалів і драматизував її становище. Плач і зітхання не показують знаків правдивої підтримки і не скріплюють в надії. Навпаки, навіюють смуток і розпач. Ще не настав кінець, але через оплакування вже визнається крах і безнадійність цієї ситуації.
Приклад Христа показує не затримуватись на тих, хто вже перебуває в розпачі і оплакує свою безсилість і своє жалюгідне становище. Ісус запрошує до покаяння цих жінок і до покаяння їхніх дітей, щоб не повторювали гріхи поколінь.
Покаймося і ми, щоб могти правдиво підтримувати інших. Наше серце має бути повне Божої ласки, щоб розділити її із тими, хто терпить. Будьмо поруч лише для того, щоб підтримати в дусі надії. Іноді достатньо мовчазної присутності і доброго погляду, обіймів і слова підбадьорення, щоб утішити терплячу людину. Щоб вона скріпилась в надії і визнала: “Я вже не сам, я вже не сама. Ми разом”.
Надія – це тоді, коли твоя присутність підносить до небес, а не опускає до глибин відчаю.
Молитва: Господи Ісусе, ми каємось в тому, що не завжди змогли підтримати інших, а деколи були носіями смутку. Наповнюй нас Святим Духом, щоб ми правильно підтримували і словом, і ділом. Щоб терпляча людина, поклавши надію на Тебе пізнала Твою Божественну силу. Господи, звільни нас всіх від гріхів розпачу, смутку і допоможи нам стати свідками надії. Амінь.
Ісусе, довіряю Тобі,
Ісусе укріпи мене в надії.
9. Ісус падає втретє під тягарем хреста і встає
Прослава: Слава Тобі, Христе Боже, надіє наша, слава Тобі.
Ісус падає вже втретє і бачить Голгофу, місце своєї страти. Перше падіння, а потім друге і тепер третє. Скільки їх ще буде? Він піднімається і продовжує свій шлях, шлях до прослави.
Роздуми: Втома також приходить від падінь. Кожне падіння ти приймаєш, як поразку, як неуспіх і це знеохочує. Себе знову запитуєш: “Чи ти ще хочеш продовжувати шлях? А може це падіння буде останнім, що є у твоєму житті? Треба лише залишитись лежати, не піднімати свій погляд угору”.
Ось так приходять спокуси не продовжувати, здатись і все зупинити! Все одно все закінчиться смертю. Але якою смертю?
А ще твій негативний досвід минулого підтвердить: якщо встанеш, то це буде означати, що падіння знову можуть повторюватись і біль буде щораз більшим.
У такі моменти відчай пропонується як полегшення, як легкий спосіб уникнути терпіння. А хіба це не обман?
Приклад Христа показує, що навіть на межі виснаження і останніх сил є можливість знову піднятися і йти вперед. Ісус побачив Голгофу і знав, що саме там є місце його смерті, але також це місце прослави Божої Любові.
Він піднявся, бо бачив ціль, бачив по-своєму, адже саме там було сповнення надії.
Хто довіряє Богу, той продовжить свій шлях до кінця, не приймає страху перед наступними падіннями, не покладається на своє минуле, бо залишається вірним Богові і Його обітницям.
Молитва: Господи Ісусе, коли сили нас покидають і ми відчуваємо, що більше не можемо йти, допоможи нам знайти в Тобі нові сили, щоб піднятися і витримати до кінця. Віримо і хочемо відчути, що Ти завжди поряд, бо на Тебе ми надіємось, щоб дійти до самого кінця, до вічної слави. Амінь.
Ісусе, довіряю Тобі,
Ісусе укріпи мене в надії.
10. Ісус віддає свій одяг, віддає все
Прослава: Слава Тобі, Христе Боже, надіє наша, слава Тобі.
Ось і місце страти. З Ісуса знімають одяг, усе знімають. Ділять його між собою. Сповняються слова Спасителя: “Коли хтось хоче взяти від тебе одяг, то не протився”. Ісус залишається без нічого. Тепер Він вільний від всього, від усього земного.
Роздуми: Ісус віддає все – навіть останню матеріальну річ, яку мав. Він не тримається за жодні земні блага, бо Його справжнє багатство – це любов Отця.
Різні випробування із втратою матеріальних благ нагадують нам, що справжня свобода приходить тоді, коли ми готові відпустити земне і довіритися Богові, приймаючи небесне. Ми деколи боїмося втратити у цьому житті – майно, репутацію, комфорт. Запасаємось, бо постійно думаємо про гарантії безпеки життя: А що буде з нами, якщо буде гірше? Дехто так прив’язується до матеріальних речей, що навіть не уявляє свого життя без них. І коли стається щось небажане, тоді настає криза, велика криза!
Те, що приносило мені радість і відчуття щастя, зараз стало причиною мого розпачу і нещастя …
Приклад Христа показує нам, що життя, прожите у неприв’язаності до матеріальних благ, а в довірі до Бога – це дорога до раю, яка починається вже тут на землі. Ісус запрошує нас з радістю ділитись, віддавати, не боятися втратити, даючи свідчення, що Бог є нашою найбільшою цінністю. Треба покладати надію на те, що є невмирущим і тоді надія не вмре.
Молитва: Ісусе, ми дякуємо Тобі за всі отримані земські блага, навчи нас зберегти свободу від них. Допоможи нам бути готовим ділитися, жертвувати та віддавати те, що маємо. Бережи наше серце вільним від прив’язаності до земного і сповненим довірою до Тебе.
Ісусе, довіряю Тобі.
Ісусе, укріпи мене в надії.
11. Ісус простягає свої руки і Його прибивають до хреста
Прослава: Слава Тобі, Христе Боже, надіє наша, слава Тобі.
На подив усім Ісус без примусу лягає на хрест і кладе свої руки на хресне дерево. Всі давно вже дивувались від Його поведінки. Такого спокою і любові ще не бачили в жодному засудженому до смерті. Ісус не приховував Свої болі, але приймав усе з душевним миром.
Роздуми: Серед нас є ті, хто щодня переживає присутність хреста і вже втратили надію, щоб позбутися цього тягару. Хрест – це погані звички і залежності, характер, невиліковні хвороби, постійні гріхи, різні зобов’язання. Щодня і в кожній ситуації ми відчуваємо себе немов “прибитими” до них і не можемо ніяк звільнитись. Водночас постійно мучить спокуса: “Ти не витримаєш! Ти безнадійний”. Це справжня духовна боротьба, що відбувається в серці й може тривати довго. Тривала й постійна хвороба душі чи тіла послаблює сили, перекреслює мрії, підкопує навіть надію, зазіхає на віру. Коли приходить втома просити і очікувати, тоді підкрадається безнадія, а за нею і духовна смерть.
Приклад Христа прибитого до хресного дерева, показує вибір праведника – навіть у найбільшому стражданні можна знайти знаки надії, знаки присутності Бога. Бога, Який не залишає тих, хто переносить з довірою різні страждання. Бога, Який ніколи не втомлюється прощати, підтримати і втішити. Христос нам пригадує, що ми постійно стоїмо перед вибором: впасти у відчай і мучитись у стражданнях, або прийняти все з довірою Богові і жити надією?
Молитва: Господи Ісусе, прибитий до хреста, зміцни всіх, хто страждає від тривалих недуг душі і тіла. Дай їм відчути Твою присутність у їхньому болю, обдаруй силою витривалості та спокоєм їхні серця. Допоможи їм знайти світло надії навіть там, де не бачать надії. Нехай наша довіра до Бога кріпиться в Твоїх простягнутих руках, які нагадують обійми жертвенної любові.
Ісусе, довіряю Тобі.
Ісусе, укріпи мене в надії.
12. Ісус віддає свого духа і помирає на хресті
Прослава: Слава Тобі, Христе Боже, надіє наша, слава Тобі.
Останній погляд у небо, останній удар серця, останнє зітхання — і все завмирає. Тіло Сина Божого без душі повисло на хресному древі, зазнало смерті, як і кожне людське тіло.
А де чудо? Але були ті, хто стояв, чекав і таки сподівався, що Ісус зійде з хреста, щоб повірити у Нього.
А чудо таки сталось. Син Божий зійшов з хреста, але не так, як вони собі уявляли. Зійшов, виконуючи волю Отця до самого кінця: “Отче, у Твої руки віддаю духа Мого”. Це підтвердив сотник, який сказав: “Він таки справді був Син Божий!”
Роздуми: Найчастіше до розчарування доводять наші власні сподівання: уява про майбутнє, особисті ілюзії та фанатичне переконання, що має бути так, а не інакше. Не дивно, що потім такі люди розчаровані і зневірені, шепочуть: «Надія вмирає останньою». Так і є, “їхня надія” вмирає. Вона вмирає бо, це було очікуванням власних сподівань і вигадок, це був плід їхньої уяви. Якщо будемо повторювати за ними, то тоді, ми перестанемо вірити, що дар Божий невмирущий.
Приклад Христа показує, що справжня надія не вмирає, бо вона базується не на наших очікуваннях, а на Божій волі та на Його обітницях.
Так, Ісус помер, але ця смерть не стала поразкою, кінцем усього — вона виявилась початком перемоги життя над смертю. Ісус віддав духа Отцеві, бо знав: що для Нього це не кінець, а перехід.
Скільки разів ми самі переживаємо «смерть» своїх надій?
Коли наші плани руйнуються, коли життя не йде так, як ми хотіли. І саме тоді Бог запрошує нас віддати Йому все — свої сподівання, свої мрії, свої страхи. Бо тільки той, хто цілковито довіряє Йому, отримає життя.
Іноді здається, що все закінчено, що темрява перемогла. Але подивімося на Христа — саме там, у момент Його смерті, почалася нова історія. Історія, коли місце смерті стало місцем Його прослави.
І так станеться в нашому житті, якщо довіримо Йому свої «втрачені» надії. Бо насправді надія не вмирає, вмирають наші ілюзії і зачарування. Хто уповає на Бога, того Бог і через упадки, і через смерть виведе до Великої радості, до воскресіння.
Молитва: Господи Ісусе, у смертний час Ти довірився Отцю до кінця. Навчи й нас не триматися за свої уявлення про майбутнє, а довіритись Тобі. Даруй нам силу пережити смерть в наших розчаруваннях і не впасти у відчай. А коли наші плани зруйнуються, щоб ми залишитися відкритими приймати Твою любов і Твоє Божественне провидіння. Нехай в наших серцях надія буде не нашою, а Твоєю — вічною, живою, переможною, невмирущою. Амінь.
Ісусе, довіряю Тобі.
Ісусе, укріпи мене в надії.
13. Тіло Ісуса знімають із хреста і обгортають полотном
Прослава: Слава Тобі, Христе Боже, надіє наша, слава Тобі.
Після смерті Спасителя настала темрява і дивна тиша. Хтось не знав, що тепер робити і як тепер бути, а хтось виявляв пошану померлому. Стояв і продовжував далі дивитись на джерело надії, хоча нічого не розумів. Серед них були Йосиф з Ариматеї і Никодим. Вони дійсно нічого не розуміли, але вирішили зробили те, що можемо назвати виявом надії – вшанували померлого. Вони за звичаєм огорнули тіло у полотно і поклали у новий гріб у скелі. В той час хтось втік, а хтось ніяково повернувся додому і, немов прокинувшись із жахливого сну, почав бити себе в груди і в чомусь каятись
Роздуми: Трапляється так, що і в нашому житті приходить час, коли ми не розуміємо Божого задуму. Коли наші молитви здаються непочутими, коли стається так, як ми не очікували. Коли наші надії руйнуються, а серце сповнюється сум’яттям. Саме тоді важливо не зупиняти шлях свого життя, не впадати у відчай, а зробити наступний крок, крок добрих діл, крок підтримки і надії. Віра — це не завжди розуміння, але це завжди довіра діяти навіть у незнанні.
Приклад учнів Христа Йосифа та Никодима пригадує нам, що у духовному житті слід продовжували вірити, навіть, тоді, коли розум не може цього прийняти. Вірити, що тут ще не кінець. Таємні учні завжди уважно слухали Учителя і тепер Його наука спонукала їх до мужнього вчинку – виявити пошану до Божого Сина і визнати свою віру у Нього. Надія народжується з віри, а віра зміцнюється через надію.
Ще трохи і це полотно, цей гріб стануть свідками жертвенної любові і свідченням Божої Слави у воскресінні.
Молитва: Господи Ісусе, дай нам силу залишиться Тобі вірними навіть тоді, коли ми не розуміємо Твого Божественного Провидіння. Промовляй до нас і навчи нас довіряти Твоєму слову, щоб у час духовної кризи продовжувати робити те, чого Ти нас навчив. Допоможи нам не зупинятися через страх чи нерозуміння, а робити те, що можемо в цей час, знаючи, що Ти виведеш нас до того, що нам приготував, що око не бачило і вухо не чуло. Амінь.
Ісусе, довіряю Тобі,
Ісусе, укріпи мене в надії.
14. Тіло Ісуса кладуть у новому гробі до його воскресіння
Прослава: Слава Тобі, Христе Боже, надіє наша, слава Тобі.
Тіло Ісуса кладуть до гробу і каменем закривають вхід. Настав момент абсолютної темряви, коли здається, що всі надії померли разом з Ним. Там були жінки, які стояли і дивились де, його поклали. Ще за 40 днів до Своєї хресної смерті Ісус говорив про воскресіння. Чи памʼятали про це? Якщо ні, тоді і нічого було чекати, а якщо памʼятали, то це очікування було очікуванням в надії.
В той же час Бог діяв, приготовляв місце смутку і плачу стати місцем тріумфу Божої сили. Ад затремтів і розрушився, бо не міг більше тримати у своїх путах душі праведників. Звільнилися Адам і Єва, інші праведники, що перебували в надії, в очікуванні сповнення обіцянки на визволення. Всі возрадовались.
Християнська надія – це не просто людський оптимізм чи бажання, щоб усе було добре. Вона ґрунтується на вірності Бога та Його обітницях і звершується в нашому очікуванні.
Роздуми: Часто і в нашому житті настають моменти, коли все здається завершеним, коли двері зачиняються, коли темрява немов охоплює світло. Але Бог діє, діє навіть, тоді, коли нам видається, що ми у безнадійній ситуації. В час духовної кризи слід бути уважними до Його Слова, до Його обітниць. Якщо ми були глухі на Його голос і нічого не зберегли у своєму серці, тоді що ми будемо чекати?
Кожен із нас має свої “гроби” – моменти болю, втрати, здавалося б, безповоротного кінця. Ми закриваємо їх каменем, бо боїмося, що там уже нічого не зміниться. Але хіба Бог не сильніший за смерть? Хіба Він не Той, хто пообіцяв і показав сповнення своєї обітниці?
Приклад жінок-учениць Христа і апостолів, показує, що навіть у найважчі моменти важливо залишатися вірними Господу. В їхньому серці жила надія через почуте раніше Слово. Саме ця надія була винагороджена радістю Воскресіння. Хоч дехто втік із страху, але дехто залишився в очікуванні.
Божі обітниці завжди здійснюються, і навіть найбільша темрява поступається світлу Його слави. Так і сталось. Він переміг смерть і воскрес, як і обіцяв!
Молитва: Господи Ісусе, у темряві гробу Твоя любов продовжувала діяти. Ми хочемо за прикладом учнів і учениць довіряти Тобі, навіть тоді, коли перед очима тільки камінь закритого гробу. Хочемо залишатися вірними, перебувати в надії, яка не посоромить. Хочемо прийняти і жити Твоїм животворним Словом, щоб пам’ятати про Твої обітниці!
Ти переміг смерть і дарував нам всім надію на вічне життя, життя з Тобою.
Ти є істинне життя й воскресіння і Тобі славу возсилаємо з Отцем, і Святим Духом нині, й повсякчас, і на віки віків. Амінь.
Ісусе, довіряю Тобі,
Ісусе, укріпи мене в надії.
Завершальні роздуми:
Ось ми разом духовно пройшли цей хресний шлях і водночас він був шляхом надії. Ми пригадали не лише страждання Ісуса, а й велич Його жертвенної любові, яка давала сенс Його надії, яку поклав на Отця.
Він довірився Своєму Отцеві і виконав Його волю до кінця, приймаючи наші терпіння, наш хрест, нашу кару за гріх. І він показав нам приклад, щоб ми зуміли пронести свої хрести нам на спасіння.
Він прийняв падіння, щоб ми мали відвагу і мужність підніматись.
Він вивів нас із самотності, щоб ми ніколи не почувались покинутими.
Він помер і воскрес, щоб ми не мали страху перед смертю і мали надію на воскресіння до вічного життя.
Хресна дорога не закінчується Голгофою, вона веде нас і виводить із порожнього гробу, бо там засяяло світло Воскресіння. Тепер ми покликані стати, як учні і жінки-мироносиці, свідками надії. Стати немов паломники, які відкриті на нові шляхи, на нові зустрічі, щоб звіщати надію, надію, якою є для нас Христос.
Молитва:
Господи Ісусе, дякуємо Тобі за цей пройдений шлях, за кожен Твій крок, за Твою жертву, за Твою любов, яка дарує нам нове життя в надії. Навчи нас цілковито довіряти Тобі, як Ти довіряв Отцеві, любити так наших ближніх, як Ти полюбив нас, нести свій хрест із надією так, щоб він став для нас спасінням.
Допоможи нам:
бути свідками Твого світла там, де панує темрява,
бути голосом надії для тих, хто впав у розпач,
бути руками милосердя для тих, хто знесилився під тягарем життя.
Нехай наше життя буде свідченням нашої живої віри, нехай наше серце буде завжди відкритим для Тебе, а наші вуста не перестають звіщати радість твого Воскресіння і надії на життя вічне. Амінь.
Написана в Ювілейний 2025 рік,
Паломників надії 14 березня 2025
Усе на Божу славу і нам на спасіння у надії на вічне життя в Христі Ісусі.
Є ще інші роздуми: