Дорогі брати і сестри у Христі, сьогоднішнє Євангеліє (Лк. 8, 26-39.) переносить нас на протилежний берег від того, де за звичай проповідував Ісус, подія відбувається у Герасинському краю, у місці поганському, де за звичай жили язичники. І ось Ісуса зустрічає людина, про яку можемо сказати є останньою в цьому світі. Це був чоловік, опанований злими духами, що жив серед гробів, поза межами людського суспільства.
Він іменує себе “Легіоном”, що може означати – “багато”. Це не просто ім’я, це натяк на скупчення зла, що скувало життя людини, і є поясненням того, чому для навколишніх він був безнадійним випадком.
Ми чуємо, що увага від людей до нього була тоді, коли намагалися його зв’язати кайданами, але сила зла трощило ці окови. Такі спроби заспокоїти його не принесли жодного успіху. Бо насильство породжує насильство.
Для багатьох здавалося, що для нього вже не існує спасіння на повернення до нормального життя. Та все ж ця історія продовжилась зустріччю із Тим, Хто є Надією світу, хто прийшов Творити новий світ.
1. Ісус нікого не відкидає, він спішить до найбільш опущених
Ісус зустрічає цього безнадійного бідолаху. Можемо лише уявити собі цю картину зустрічі. Ісус вийшов на берег, а Його відразу зустрічає найглибша людська біда. Ісус не відкидає нікого, він не втікає від проблемних людей, не уникає тих, кого відкинули інші, а навпаки приймає і хоче зустрічі з ними.
Вражає, що Він не чекає, поки цей “легіон” стане “кращим” чи “безпечнішим”. Спаситель Сам приходить туди, де панує найбільша темрява: до гробів, на узбіччя, до занедбаної і відкинутої душі.
Ця історія показує нам, що Ісус не прийшов шукати досконалих чи “правильних” людей. І як би це дивно не звучало, але Христос шукає найбільш упущених і приймає нас такими, якими ми є, навіть у нашому найгіршому стані. Скільки би “бісів” не було в нашому житті – а це гріх, залежність, відчай, погані звичи, образа і гнів, закритість і самотність – Ісус прийшов, щоб показати безсилля зла і звільнити нас від панування над нами. Прийшов, що ми стали вільними!
2. Ісусу зціляє від впливу зла і дає знаки надії
В час зцілення Ісус показує Свою силу, яка повертає до спокійного життя, і безсилля того, що котролює нас і псує нам життя.
Чоловік, який ще хвилину тому був звірячим і небезпечним, тепер сидить біля ніг Ісуса одягнений та при умі. А стадо свиней, яке спокійно паслося, у мить було знищено силою демонів в безодні. Можемо подивляти, яку внутрішню боротьбу мав той чоловік, щоб хоч якось зберегти своє життя від самогубства.
Але чинити опір – це замало, потрібно звільнитись від сили зла, щоб відновити гідність та внутрішній мир.
Ця історія пригадує про тих людей, які шукають душевного спокою, внутрішньої свободи, і стають перед вибором, щоб пожертвувати чимось матеріальним заради їхнього спасіння.
Ця подія із звільненням чоловіка є знаком надії: свобода людської душі є ціннішою за будь-яке земне багатство. Щоб людина звільнилася, зло мусить бути вигнане, навіть, якщо це має свою матеріальну ціну. Саме це стало підтвердженням того, що чоловік не просто став “нормальним”, він був повернений до людського життя, гідного Божої дитини.
3. Ісус кличе безнадійного в минулому, щоб тепер став свідком надії
Вражає реакція людей, співвітчизників “безнадійного”. Вони приходять, бачать його зціленим, і… замість того, щоб радіти, злякалися.
Злякались його зціленого, чи своєї безнадії?
Як правило ми боїмось того, що є небезпекою для нас, але цей чоловік був тепер безпечний! Можливо вони не були готові його прийняти зціленим і не змогли відмовитись від своїх старих переконань?
Вони просять Ісуса відійти від них. А чому? Можливо тому, що зустріч із Христом порушує звичний порядок речей і вимагає переосмислення цінностей, і це викликає страх? Так виходить, що вони воліли зберегти свій старий, хоч і страшний, але все ж зрозумілий світ, ніж присутність Спасителя, який очищає від зла, повертає життя безнадійним і творить новий світ.
4. Звільнившись від зла, цей чоловік став самим собою!
Він вже не був “легіон”, він був один із людей! Він відчув, що лише поруч з Ісусом його нове життя буде безпечним. Ісус, однак, дає йому особливу місію: «Вернися додому й розкажи все, що Бог зробив тобі» (Лк. 8:39). Ісус повертає його до своїх рідних, до земляків. Хоч вони не прийняли Ісуса, але Господь надіється, що сцілений юнак, зможе зробити те, чого Він не зробив.
Свідчити – це йти до своїх, до свого міста, до свого дому і розповісти про те, хто ти був і що Бог зробив тобі.
Його вважали безнадійним цього світу, але він став найпершим апостолом Ісуса у язичницькій землі, серед своїх.
Він не отримав великих знань про Бога, але звіщав те, що сам пережив: коли був відкинутий і потім прийнятий, коли був небезпечний і потім отримав місію нести спасіння, коли був безнадійним і потім був покликаний свідчити про Божу силу і про те, що для Бога ніхто не є бездадійним!
Дорогі в Христі, ця історія є справжнім словом надії, особливо для тих, на кого “махнули рукою” і віддалили від всіх.
Ця історія запрошує нас не звертати великої уваги на тих, хто на нас дивиться безнадійним поглядом!
Натомість шукаймо погляд Ісуса, який визволить, очистить нас від зла і поверне повноту життя!
Цінуймо тих, хто свідчить про Бога, немов той юнак! Прислухаймось до їхніх історії – бо це ті, хто послані від Бога, щоб ми дозволили Йому залишитись між нами.