Бути ближнім – може означати “бути близько”, тобто не бути далеко. З досвіду життя ми знаємо, що можна бути далеко тілом, але бути близько думками, почуттями, серцем. Подібно можна сказати: можна бути близьким фізично, але духовно далеким.
Стоїш біля людини, вона тобі щось говорить, але насправді її не сприймаєш, серцем і думками знаходишся дуже далеко від неї. Ісус у притчі про Милосердного Самарянина розкриває значення духовної близькості, що може знищити навіть мури розбрату та ворожнечі, що віддаляють людину від людини.
Священик Старого Заповіту мав обов’язок від імені людей приносити жертви Богу. Мабуть він спішив, щоб виконати величний і святий обов’язок принести жертву. Мабуть це мав зробити і від імені цього бідолахи. Пройшов мимо, спішачи виконати свій обов’язок. Але хіба обов’язок може стати вище від життя людини? Хіба Бог не прийме твою жертву біля людини, що потребує? Хіба Бог не створив найперше людину? Отож, що краще: «Бути близьким» до якогось обов’язку, чи до людини? Хіба близькість до чогось може перекреслити близькості до життя людини?
Книжник – духовний наставник, тлумач Закону і Божого Слова. Хто ж, як не він знає, що життя дається один раз людині, і що Бог дає життя людині, показуючи свою любов, і кожен, хто нищить це життя, виступає проти самого Бога. Бути байдужим до людини, що втрачає життя – це також бажати її смерті. Виходить: мало “знати”, щоб “бути” ближнім?
У кожному випадку не знаємо правдивої причини: чому ж один і другий повівся так байдуже до бідолахи? Знаємо, що вони пішли своєю дорогою, залишивши свого «ближнього», зробивши з нього «чужого».
Ось бачимо, щоб бути ближнім, не вистачає бути близько до нього фізично, національно і релігійно, бо насправді можна бути дуже далеко від людини. Його життя не стало частиною їхнього життя, їхнє серце не було близько серця іншого, який не увійшов у категорію ближніх.
Самарянин. Треба підкреслити, що євреї не любили самарян. Ворожнеча між двома народами передавалась з покоління в покоління. Дійшло до того, що один одного мали не зауважувати, тобто не говорити один з одним, і не допомагати. В цій історії всі переконання і закони ворожнечі рушаться під почуттям Любові і Милосердя.
Те, що вчинило чужинця найближчим до чужинця – це любов до життя іншої людини! Один про одного нічого не знали, не мали ніяких родинних, релігійних спільностей, можливо мало знали закон і традиції, але мали велику повагу до ЖИТТЯ.
Самарянин не тільки врятував життя, але ще й потурбувався, щоб той юдей виздоровів. Це означає, що робив це добре діло із великого почуття Милосердя, а не з якихось інших причин ( докори сумління, обов’язок, вигода, “маска” побути добреньким).
Кожне милосердя не приносить матеріального прибутку і вигоди. Це завжди є витрати, завжди є невигода.
Діло милосердя може робити із чистим серцем тільки той, хто матеріальність і вигоду ставить на друге місце, або й взагалі виключає. Такій людині дуже легко жертвувати свій час, свої кошти, свою вигоду на благо іншим.
Якщо ж ми не маємо радості творити Милосердя, значить ми ще далеко від царства Божого. Значить  ми ще далеко від Спасіння. Значить інша людина, ще не є нашим ближнім, бо не є близько нас, тобто в нашому серці.

І ось якийсь законовчитель устав, щоб його випробувати, та й каже: “Учителю, що мені робити, щоб вічне життя осягнути?”. А Ісус мовив до нього: “В законі що написано? Як там читаєш?”Озвався той і каже: “Люби Господа, Бога твого, всім серцем твоїм, усією твоєю душею і всією силою твоєю і всією думкою твоєю; а ближнього твого, як себе самого.” “Ти добре відповів”, сказав (Ісус), “роби це й будеш жити.”Та той, бажаючи себе самого виправдати, каже до Ісуса: “А хто мій ближній?”

(Луки 10:25-37)

А кого ти називаєш своїм ближнім? Для кого ти хочеш бути ближнім?