Дорогі у Христі, у другу неділю після зіслання св.Духа згадуємо про покликання перших учнів. Зауважмо, що це були прості люди, які були покликані до виконання апостольської місії.
Читаючи цей уривок, народжується подив від того, що Христос вибирав своїх “спів-працівників” немов випадково, за принципом: хто трапиться на дорозі, того і покличу. Вибирає не за ознакою талановитості та минулого професійного досвіду, не з причини заслуг чи достойності. Господь дарує своє покликання усім, кого зустрічає.
Згадує апостол Павло:
«Бог вибрав немудре світу, щоб засоромити мудрих, і безсильне світу Бог вибрав, щоб засоромити сильних, і незначне світу та погорджене Бог вибрав, і те, чого не було, щоб знівечити те, що було, щоб жадне тіло не величалося перед Богом» (1 Кор. 1, 26-29).
Всіх покликаних об’єднує те, що всі потребують Божого Царства, всі є Божим сотворінням і всі вони відкликнулись на поклик Спасителя та пішли за Ним.
Висновок напрошується простий: Проповідувати Боже Царство може кожен, хто почув поклик від Бога і пішов за Христом.
Бути духовною людиною, молитися, ходити до церкви, читати та Пізнавати Боже Слово, проповідувати Божу любов – це не є професія, але це покликання для кожного з нас. Це служіння Богу і людству. Саме тому священик не може мати професію як “священик”, він слуга. Саме тому церковні люди (ті, що беруть активну участь у церкві) не можуть сприймати своє служіння, як робота на підприємстві – це служіння. Саме тому проповідь Євангелії – це діло кожного, хто повірив Христу, тобто і твоє діло!
Бог у Своїй простоті кличе кожного із нас: у міру своїх можливостей служити Йому та людям, проповідуючи Євангеліє, поширюючи Царство Боже.
Коли помагаємо іншим – найперше спасаємо самих себе
Коли Боже світло наповнює душу людини, то вона починає випромінювати любов, доброту та інше, що дароване Богом. Ближні це відчувають відразу. Людина не може втримати в собі це світло чи приховати всі ці Божі дари. У неї народжується бажання роздавати із радістю іншим, хто ще не має.
Тому слід добре задуматися на своїм життям і чітко дати відповідь:
Чи ти поширюєш Боже Царство? Якщо ж ні, то чому?
Може ти його сам не маєш? Може ти, ще не прийняв поклик Бога і не пішов за Ним? І якщо це правда? то…..
Тоді, як це зрозуміти: не маєш покликання, а хочеш бути в раю?
Ходиш до церкви, а чи віриш, що це Бог тебе кожного разу кличе? І те, що ти не йдеш до церкви, не молишся —- вибач, але це ти відкидаєш поклик Бога…
І те, що ти не проповідуєш Бога іншим, не розказуєш як Він діє твоєму житті, не ділишся радістю від того, що Він є з тобою, це також твоя відповідальність.
Якби апостоли так мовчали, то і я, і ти, і багато з нас також би нічого не знали.
Боже, благослови тих, хто мене наблизив через проповідь, через свідчення життя, через молитву і благословення.
Боже, благослови тих, хто і через мене недостойного прийшов до Тебе і тих, кого ще зустріну на своєму шляху.
Отче, дякую за такий гарний роздум. “…почув поклик і пішов за Христом”. Іти за Христом не просто, хоча ніхто й не обіцяв, що буде просто. Часом йти за Христом означає робити щось, що тобі зовсім не хочеться. Часом – навпаки: тобі дуже хочеться зробити щось для Христа, але питання в тому, чи Він цього хоче. Тут дуже тонка межа, яку не так просто побачити. Одне можу сказати напевно: якими б важкими не були сумніви щодо того хоче цього Бог чи я собі придумаю, якщо я правильно розпізнаю Його бажання і піду за ним, ніколи не жалію.
Як би не старалась, ніколи людина не може все так грандіозно спланувати, ніколи не може підібрати саме такі ситуації чи саме таких людей, але Бог може. Якщо дозволити Йому йти попереду себе, то можна пізнати стільки незвичайного, нового і досконалого. Бог має величні плани для кожного .Та чи кожний дозволяє Йому ці плани втілити в своє життя? Я не завжди. Але коли дозволяю, то стаю від цього щасливішою.
Молюсь, щоб Бог дав мені і кожному, хто цього бажає, сили довірити Йому свій час і своє життя.
Як добре, що Ісус обявив себе людям простим, слабким, котрі часто помилялись, навіть сперечались хто з них найкращий, покликав людей звичайних, таких як я, як ти… Дякую Ісусе, що ти вибрав немудре світу і безсильне, бо тут я можу знайти своє місце. Дякую Ісусе…
Меня тоже позвал Христос, чтоб я шла за ним и познала Божью любовь. Как трудно было понять: ” Возлюбить Бога больше, чем своих детей, возлюбить Бога больше, чем своих родителей.” Я сопротивлялась этому высказыванию, ведь мои дети для меня, были больше всего на Свете! Вначале я ходила в церковь, чтоб зажечь свечу моей покойной маме, я не слушала священника и не интересовалась религиозной жизнью. Однажды, будучи в церкви, поставив свечу за упокой, хотела уйти, но любопытство взяло вверх. Я решила послушать священника и о-о! Чудо! Это читалось именно для меня, это то, чего я так долго искала! С тех пор иду за Иисусом, познаю себя, познаю Божий мир, борюсь с грехопадением, с трусостью, со слабостью души. Учусь у Иисуса терпению, учусь слушать и слышать. Учусь проповедовать его любовь. Многое еще не получается. Но отступать не хочу. Я хочу держаться с ним за руку, как малое дитя. И быть всегда рядом с ним и вместе с ним. Боже милостивый не оставь меня грешную, сглянься с высоты небесной, призри на меня и утешь меня милостью твоею. А я обещаю Тебе, быть покорной, сильной, доброй, познавать твою науку во все дни мои. Не отсавляй меня Боже и тогда, когда предам тебя и ослабну в вере моей, не оставь меня Боже, когда уста мои не смогут провозглашать имя Твое, а руки мои не смогут осенить меня крестом.Не оставляй меня Боже, когда прийду в Царствие Твое и припаду к ногам Твоим, чтоб ответ держать перед Тобой. Будь всегда и везде со мною мой Великий Бог. Аминь.
Чудові роздуми, – велика под яка о. Віталію, – просто і доступно про важливі християнські “секрети”