І як Ісус відходив звідти, слідом за ним пустилися два сліпці й кричали: “Помилуй нас, сину Давидів!”
Часто ми сміємось із вислову “сліпий сліпого веде” і вказуємо на абсурдність даної поведінки. Але цього разу можемо лише подивляти, як двоє незрячих допомагають один одному та йдуть разом до мети. І дійшли не тільки до Христа, але ще й до повного зцілення. Христос пояснює причину цього чуда: “По вірі вашій і дасться вам”. Віра стала причиною об’єднання двох страждущих, віра стала основою для зцілення. І не лише віра – а спільна віра, яка вела їх в темній дорозі до світла. Віра, яка дала їм світло, світло, яке рознесли іншим, проповідуючи іншим.
Спільна віра – єдність благання страждущих
Коли кричить один про помилування – це голосно, але крик двох – це вже дійсно привертає увагу.
Коли йдеш сам і зустрічаєш труднощі, то часто відчуваєш себе одиноким у цих спотиканнях, але коли відчуваєш важкий подих іншого, то віднаходиш у собі сили йти сам і допомогти дійти іншому.
Чудо стається для двох Тоді він доторкнувся до їхніх очей, мовивши: “Нехай вам станеться за вашою вірою! І відкрились їхні очі. ”
Ісус поучав нас про силу молитви: “Просіть, і дасться вам; шукайте, і знайдете; стукайте, і відчинять вам” (Мт. 7, 7). Також підкреслював її велику могутність:
«Коли двоє з вас згодяться на землі просити, що б там не було, мій Отець Небесний дасть їм; бо де двоє або троє зберуться в моє ім ’я, там Я серед них» (Мт.18,19-20).
Спільна молитва у Літургічних текстах
У наших Богослужбових текстах постійно згадується “Господи помилуй”. Священик закликає: “Господеві помолімся” і вказує на спільну участь. На знаю, чи ми знайдемо заклик в однині “Господу помолися”? Мабуть, що ні. Адже спільне благання про помилування нагадує нам про єднання всіх нас страждущих і обтяжених в єдиному благальному зітханні, яке є свідченням нашої спільної. об’єднаної віри.
Приходимо до храму Божого і спільно благаємо: “Господи, помилуй нас”. Як колись, так і тепер Ісус говорить до всіх нас: “Нехай вам станеться за вашою вірою!”
Спільна молитва – це спільна відповідальність
Спільна молитва є дуже відповідальна справа, адже від всіх нас залежить її могутність.
Коли молиться один – це добре, але коли моляться разом у сім’ї, у родині, у колі друзів – це голос благання багатьох. І навіть, якщо хтось недостойний просити, або ж перебуває у стані духовної остилості, або ж знеможений у духовній боротьбі, а може і не вміє, то через благання іншого спільна молитва буде почута і прийнята.
Спішимо до храму, щоб помолитися разом, щоб благати за інших, щоб і самі відчути на собі результат спільної молитви. Коли відволікаємось чи просто не молимось, маємо усвідомити, що позбавляємо себе участі у спільній молитві і тоді ті, хто розраховують на нашу підтримку, на нашу молитву, її не отримають.
Тому наша молитва є дуже важливою, на неї хтось таки розраховує.
Тому, коли ти не прийдеш до храму на спільну молитву, то це буде означати, що на одне молитовне благання, на одну духовну підтримку буде менше.
Тому не можна стояти байдужим у храмі, не добре холодно спостерігати за тим, як інший молиться, навіть не по-людськи просити когось про молитву, а самому не молитися.
Коли йдеш по дорозі віри сам – це добре, але поруч тебе є інші, то більше відчуваєш відповідальність за свій шлях до Бога і також інших.
Цей приклад із двома недосконалими, які підтримали один одного, нам дає великої підтримки у ставленні до слабких людей, що поруч нас. Як бачимо, і через таких, як вони, нас, слабких і немічних перед життєвими труднощами, виявляється Божа могутність, сила спільної, єдиної віри.
Ось бачимо, не залежить від того, хто ти є і хто поруч тебе, а з якою вірою ти йдеш до мети…, насправді йдеш до світла.
“Нехай нам станеться за нашою вірою!”
роздум над Євангелією від Матея 9:27-35