Дорогі браття і сестри, ми робимо наступний крок у приготуванні до Великого посту. У мясопусну неділю, яку також називаємо “Неділею про Страшний суд”, ми згадуємо про те, що буде для кожного з нас моментом істини.
Це не для того, щоб нам навіяти страх чи залякати нас, але радше запросити до пізнання правди про нас. Це чудова нагода звернути увагу на те, наскільки людяність присутня у нашому щоденному житті, щоб своїми вчинками заперечити нерозумне атеїстичне вчення: “людина людині вовк”, “зробиш добро, то воно повернеться тобі злом”, “не можеш бути для всіх добрим”. А скільки ще таких нерозумних висловів чи псевдо повчань шириться серед нас? І дехто таки спокушається на це. І що виходить з цього? Зменшується доброчинність.
Тому які би ми не були зайняті справами і який би не був поспіх, нам потрібно час від часу знизити темп життя, або й взагалі зупинитися, і пригадати минуле і звернути увагу на теперішє, щоб зорієнтуватись, як далі продовжувати жити, тобто в якому напрямку рухатись.
Піст – це чудова нагода дати собі кілька запитань! І краще дати їх зараз, щоб в час суду не було здивування.
Запитання: ким ми стали і від чого приходить наш душевний спокій?
У цьому бурхливому і водночас повного стресів житті ми дуже прагнемо душевного спокою. Тому, запрошую у своєму серці знайти відповідь на просте, але важливе питання: «Звідки приходить мій спокій?»
Часто ми помилково думаємо, що спокій – це відсутність проблем, або стан, коли я «нікого не чіпаю і мене ніхто не чіпає». Ми ніби відмовляємося від зайвих зусиль, від добрих діл для інших, щоб зберегти свій ресурс. Ми зауважуємо, що приходить якийсь внутрішній мир, але чи на довго? Які потім є наслідки? Не важко пригадати, що потім виникають докори сумління і непоскій знову повертається. Дехто себе заспокоює різними оправданнями і що далі? А далі душа поступово черствіє.
Справжній душевний спокій народжується не з пасивності, а з надії на те, що сьогодні я прожив добре день, зробив щось корисного для себе і для інших, бодай на крок наблизився до виконання Божої волі.
Старе правило «уникай зла і чини добро» – це не просто якась моральна заповідь, це умова правдивого миру у власній душі, у сімʼї, у народі. Це про не тільки відсутність поганого вчинку, тобто гріха, а це про рішення ширити серед людей любов через добрі вчинки. Де є любов там є атмосфера миру і спокою.
Ісус невтомно вчив нас чинити добро своїм прикладом.
Зауважте Ісус дуже часто вживав такі звертання “Сину”, “Дочко” навіть до старших за віком від Нього. Це підказує нам, що Він в кожній людині бачив Божу дитину. Ми можемо унаслідувати від Христа цей спосіб, бачачи в кожному свого брата / сестру через віру в Ісуса Христа. Бачимо в потребуючому Христа і виявляємо увагу до його потреби і в такий спосіб входимо в Божий план спасіння.
Бути християнином – це навчитися бачити очима і серцем. Бачити в потребуючому не «соціальну проблему» чи «набридливого прохача», а Самого Христа. І не просто бачити очима, а пережити серцем його трудність. Дозволити Святому Духовні діяти в нас. Ми відчуємо в середині щось таке, що не можливо відчути в інший спосіб. Це буде наша відповідь Богу, Який нам дасть нагороду своєї присутності – душевний спокій.
Ліки від депресії
Світ сьогодні потопає в депресіях, внутрішніх муках та відчутті безглуздості життя. Звертаємось до різних професіоналів за допомогою, вживаємо різні ліки, щоб заглушити дратівливі думки, докори сумління. І все, щоб втекти від реальності і навіяти собі якийсь спокій. Це хіба не обман?
Є спостереження і особистий досвід нам може підтвердити, що ті, хто творить добрі діла в імʼя Христа, не мають депресії чи щось подібного. Коли ти стаєш продовженням діяння Бога і служиш ближньому, то твоє серце наповнюється, розширюється і стає пристановищем Божої Любові.
Душевні муки приходять до тих, хто замикається в собі, хто відмовляється любити і приймати любов. Егоїзм – це пастка, яка веде до самотності і спустошення.
Допомагаючи іншим, ми насправді рятуємо себе. Ми витягуємо себе з болота власного «Я»! Так виходить, що ми подали руку допомоги, а насправді дозволили спасти себе і ще й наповнили себе тим, що дає нам сенс життя. Це взаємне спасіння: ти даєш матеріальний шматок хліба, а отримуєш духовний сенс життя.
А як бути із невдячністю?
Ми стаємо добрими не тоді, коли бачимо результат нашої доброти в інших. Це помилка чекати від добрих діл миттєвого результату: вдячності, зміни світу, вирішення всіх бід. Буває таке, що зовнішнього, видимого результату немає відразу. І що тоді? Тоді приходить знеохочення, бо результат стає основним захоченням. І де ділась наша доброта, наше добре серце?
Ісус запрошує нас до найголовнішого результату – до нагороди, яку миможемо відчути ще перед тим, як виявимо людині милосердя. В всередині нас ми відчуємо дію Свютого Духа. Відчуємо те, як серце наше відреагує на добрі думки і запалить бажання, а далі буде тиха радість. Господь вознагороджує нас не проминаючими “подячними грамотами ” чи “медалями за доброту”, а вічною нагородою через добре серце, яке відкриває двері раю.
Ми стаємо добрими не тоді, коли переконуємо себе в цьому перед дзеркалом, дивлячись на себе. Ми стаємо добрішими тоді, коли ми дивимось на потербуючу людину і виявляємо до неї любов. Це чудове відчуття, яке залишає відбиток в житті обох. Наші вчинки свідчать про те, ким ми є насправді і ким ми хочемо далі бути.
Світ тримається на милосерді, але скільки його є?
Сьогодні світ стоїть на межі втрати людяності. Страх за себе, за свій добробут штовхає багатьох до егоїзму. Спроб «самозабезпечитися» і відгородитися стінами від чужих потреб чи трудностей – віддалюють людей. Дехто, рятуючи щось своє, гине сам, маючи труднощі із тілесним і душевним здоровʼям. З часом ллюдина не впізнає і самого себе.
Висновок напрошуєтьяс сам: якщо ми перестанемо звʼязувати себе добром, то людство просто загине, воно спустошиться зсередини. Із середини людьскої душі, бо коли вмирає милосердя, там людяність зникає.
Тому, дорогі, маю до вас особливе прохання: не забороняйте іншим людям робити добро, не знеохочуйте інших. Навпаки даваймо добрий приклад і заохочуймо інших до життя в любові.
І самі не соромтесь просити і не відмовляйтеся гордо від допомоги. Бо коли ви просите, ви даєте іншій людині шанс стати більш людяною, шанс проявити милосердя. Ви даєте їй можливість зустріти Христа у вашій потребі. А людина вже сама вирішить, як вчинити, або краще сказати: якою їй бути!
На Страшному суді ми побачимо, що милосердя було єдиною цінністю, яка дозволить нам придбати вічне Царство.
Тому сьогодні, навіть зараз, не відкладаючи ні на хвилину, спробуймо себе запитати:
Наскільки людяність присутня у нашому щоденному житті?
Що ми відчуваємо у нашій душі, коли чуємо про останній суд?
Спокій чи неспокій?
Цей спокій,… від чого чи від Кого він походить?
Якщо від любові, то ми перебуваємо в Любові.
Саме ця любов на Останньому суді буде давати спокй так, як дає його зараз!
Бог є Любов, і лише любов має вічне майбутнє.
На Останньому суді ті, хто перебувають в любові, в Бозі, ті будуть мати вічне життя в любові, яке почали вже тут на землі!