Ісус потребував почути слово “дякую” чи щось більше?
Дорогі браття і сестри у Христі, в Євангелії від Луки(Лк. 17, 12-19) розповідається про те, як Ісус хотів увійти до одного села, але його зупинили прокажені, що стояли здалека. Вони зняли голос і казали: “Ісусе, наставнику, змилуйся над нами!”
Бути прокаженими того часу означало жити, але при цьому не мати життя. Адже вони були повністю виключені із суспільства. Вони жили невільниками своєї хвороби і в ізоляції від усіх, очікуючи милостині і очікуючи завершення їхніх мук на цій землі.
Своїм криком вони зупиняли багатьох, привертали увагу до себе і просили бодай щось на прожиток. Попри всі болі, які вони відчували, вони хотіли жити.
Зустріч з Ісусом повертає їм життя
Ісус їм дав набагато більше ніж прожиток на день, Він їм повернув життя, життя в повноті. Позбавившись хвороби, вони стали вільними людьми. Тепер вони могли самостійно вирішувати свою долю, мріяти і надіятися, повернутися до своїх рідних.
Якщо хтось пережив щось подібне бодай у мінімальний спосіб, той розуміє яке велике щастя переповнювало їх, коли вони отримали дар зцілення.
Щоправда в цій історії радістю зцілення поділився лише один чоловік, який повернувся до Христа і подякував Йому. Що сталося з іншими нам невідомо.
Невдячні, як загублені?
Так само невідомо, як продовжилася історія тих людей, яким нам вдалося допомогти. Вони просто зникли. Без сумніву, у нас, як і у Христа, виникав подив і різні запитання: А чим все скінчилось? Чи вирішилась трудність? А як було далі? Чи вдалось нам допомогти? і т.д. Ось так в нашому людському житті назбируються такі собі незавершені нічим добрим історії. Таких історій в історії людства є чимало. І чим більше таких історії, тим менше говориться про доброту … і куди це все приведе? Прочитати все »
А де ж інші? Чому не вернулись вони хвалу Богові віддати, крім цього чужинця?
Дорогі браття і сестри у Христі, у сьогоднішньому уривку Єванлелії (Лук. 17,12-19) ми бачимо ненормальну ситуацію, але, на жаль таку, яка часто трапляється між людьми: невдячність.
Не потрібно шукати віддяки. Адже сам Спаситель вчить нас робити добрі діла, не шукаючи ні слави, ні користі. Він сам Він так робив. Але зі сторони тим, хто отримує цю доброту Він нагадує, щоб пам’ятали за вдячність. Прочитати все »
Отримали чудо, але чи отримали спасіння?
Дорогі в Христі, історія про уздоровлення прокажених пригадує нам про велику Любов Христа до людини і важливість нашого спасіння.
Прокажені не мали життя серед людей
Бути прокаженим того часу, означало не тільки бути хворим на невиліковну хворобу, але ще й бути позбавленим життя у суспільстві. Прокажені були приречені на загибель ще й тому, що бути тілесно і душевно хворими. Христос повертає їм життя тілесне і суспільне. Після уздоровлення вони могли жити в повноті не тільки у своєму тілі, але ще й у суспільному тілі того часу! Не дивно, що "Один же з них, побачивши, що видужав, повернувся, славлячи великим голосом Бога."
Просити – змушені, а дякувати – вільні
Не раз нас змушують обставини, щоб ми принижувались перед іншими і просили. Кожен, бідний він чи багатий, все ж таки перейшов етап життя, коли потребуємо помочі іншого.
Просити про допомогу – це означає принизити себе, визнати іншого вищого, сильнішого від себе самого. Не кожному легко принизити себе і визнати свою неміч. Дуже часто наша гордість нам цього не дозволяє. Тому існують такі люди на землі, які думають, що краще залишитися без допомоги, ніж її попросити. Але, як показує досвід, це довго тривати не може.