Дорогі браття і сестри у Христі, у сьогоднішньому уривку Єванлелії (Лук. 17,12-19) ми бачимо ненормальну ситуацію, але, на жаль таку, яка часто трапляється між людьми: невдячність.
Не потрібно шукати віддяки. Адже сам Спаситель вчить нас робити добрі діла, не шукаючи ні слави, ні користі. Він сам Він так робив. Але зі сторони тим, хто отримує цю доброту Він нагадує, щоб пам’ятали за вдячність. Читати далі А де ж інші? Чому не вернулись вони хвалу Богові віддати, крім цього чужинця?
Дорогі в Христі, історія про уздоровлення прокажених пригадує нам про велику Любов Христа до людини і важливість нашого спасіння.
Прокажені не мали життя серед людей
Бути прокаженим того часу, означало не тільки бути хворим на невиліковну хворобу, але ще й бути позбавленим життя у суспільстві. Прокажені були приречені на загибель ще й тому, що бути тілесно і душевно хворими. Христос повертає їм життя тілесне і суспільне. Після уздоровлення вони могли жити в повноті не тільки у своєму тілі, але ще й у суспільному тілі того часу! Не дивно, що "Один же з них, побачивши, що видужав, повернувся, славлячи великим голосом Бога."
Не раз нас змушують обставини, щоб ми принижувались перед іншими і просили. Кожен, бідний він чи багатий, все ж таки перейшов етап життя, коли потребуємо помочі іншого.
Просити про допомогу – це означає принизити себе, визнати іншого вищого, сильнішого від себе самого. Не кожному легко принизити себе і визнати свою неміч. Дуже часто наша гордість нам цього не дозволяє. Тому існують такі люди на землі, які думають, що краще залишитися без допомоги, ніж її попросити. Але, як показує досвід, це довго тривати не може.
