Христос воскрес
Дорогі Браття і сестри у Христі, жінка самарянка нагадує нам про жінку, яка теперішній час теж шукає багато відповідає на свої болючі запитання. Сьогодні багато жінок після того, як врятували своїх дітей дуже часто перебувають у глибоких роздумах про своє життя, про свої стосунки із дітьми, про своє минуле, про свої рішення.
Питання є, але конкретних відповідей у багатьох з них поки що немає. Багато зізнаються, що події війни та пошуки безпеки немов змусили задуматися над цінностями життя. Адже, коли втрачаєш все, то у тебе залишається тільки те, що маєш. А що маєш?
Як виявилось, із найціннішим взяли із собою багато запитань.
Уважно згадуючи історію зустрічі Ісуса із Самарянкою, зауважуємо, що Бог зустрічає людину такою, якою вона є і там, де вона є! Більше того: чекає її там, де би ніколи ми не думали, що може бути щось особливого.
Тому людині слід бути відкритою на зустріч із Богом. Слід бути відкритою, що Бог дасть відповідь, або підведе тебе до відповіді на твої складні запитання.
Самотність Самарянки показує драму жінки, яка сама щось хоче зробити, але зазнає чергової трудності. Показує жінку, яка хоче тримати на відстані навіть самого Спасителя. Ізолює себе від всіх, думаючи, що так може полегшити свій шлях життя, але насправді топчеться на місці!
Не вартує йти цим обманним ніби шляхом, який тільки створює ілюзію, що щось робиться, щось вирішується.
Отож, слухаючи цю історію, історію, яка нам нагадує зустріч, яка переживає особливу історію у своєму житті. І потім дізнаємося, що те, що вона переживає не було так просто і легко показати назовні, тобто розказати про це.
Христос, який зустрічається із цією жінкою, робить це дуже делікатно. Крок за кроком, слово за словом наближується до жінки, входить у її життя. Це жінка, яка приходить до криниці і нічого не бачить, хоч був чоловік.
Натомість Він її бачить, і її зачіпає. Хоче почати з нею розмову, з тою яка яка навіть не привіталися, з тою, яка робить вигляд, що нікого немає. І вона тут є тільки одна.
Вона прийшла, щоб виконати свою ціль і її більше нічого не цікавить. Вона дуже дуже зосереджена на собі, зосереджена на тому, що вона переживає в собі.
Дослідники Біблії на підказують, що в той час, який вона вибрала – це той час, коли всі були в своїх домівках і обідали. А вона приходить той час, коли вона мала бути зі своєю сім’єю і мала би бути у своїй хаті, але вона приходить до цього джерела, яке поза містом. Виходить із свого дому. шукаючи вгамувати свою спрагу і побути трошечки далеко від всіх.
Як правило – це місце мало бути людним тому, що люди приходили туди у певний час, щоб зустрітися з один із одним, щоб поговорити між собою. Але вона вибирає це місце зустрічі, коли нема нікого – це дуже дивує, а з другої сторони – пояснює багато чого. Що є потреби, що ти мусиш задовільнити, тобто це ті, що чисто людські: пити, їсти, зодягнутись, але другої сторони, є також потреби – внутрішні, духовні. Які також потребують утішення.
Виявляється, що хтось хоче себе втішити тим, що він має бути сам. Нікого не бачити, ні з ким не говорити, щоб мене ніхто не зачіпав.
Роздумуючи над цією історією в контексті подій, які кожен з нас переживає тепер, можемо зустріти подібних людей, як ця жінка Самарянка. можемо зустріти жінок і чоловіків також, які які мають багато запитань. Жінок, які мають багато труднощів. Жінок, які дуже часто переживають подібний стан самотності, одинокості, віддаленості, і можна сказати: ізольованості. Жінка, яка дуже часто каже: “На мої плечі спало багато”. і Це не просто глечик, який я маю наповнити, але у цьому глечику є все, всі турботи, бо ніхто не подумає про це крім мене, ніхто хто зробить замість мене. Бо хто це зробить як не я? Я мушу це зробити і тільки я! Жінок, які різко відповідають: “Не чіпай мене!”, “Я не хочу, що мене хто, щось запитувався!” Які дратуються від простого запитання: “ну, як у тебе?” Які не хочуть ні з ким нічого мати спільного.
Жінка, яка розуміє свій стан і водночас робить речі абсурдні, незрозумілі. Наражає себе на дуже дивні трудності, подібно до Самарянки – виходити в полудень, коли пече сонце, себе ще більше наразити на цю трудність, але саме важливе, щоб не бачити нікого?
Скільки є таких жінок, які роблять абсурдні речі, і собі самій так ускладнюють життя, щоб щось зробити таке, що є поза людською логікою, але задля того, щоб це зробила сама. Щоб на мене ніхто не дивився, щоб ніхто не звертав увагу, щоб не осудили, не говорили… Інколи це маскується під скромність, інколи під мужність. Але все ж виникає питання: а чому сама? Чому все сама має робити і жити в самотності?
Не є так просто з такими самотніми людьми, чи це чоловік, чи це жінка. Не є просто з ними заговорити, запропонувати допомогу, розділити їхній тягар, повʼязати з ними своє життя!
ми бачимо, як вони мучаться, страждають, але часто почуваємось безсилими їм допомогти.
Що саме блокує цю людину відритися на інших? Що саме не дозволяє цій людині прийняти допомогу від інших і стати корисною для інших?
Відповідь можемо віднайти в минулому: той, хто був зранений в минулому і вилікував свої рани, той завжди буде відчувати біль. І коли ці рани є відкриті, коли той біль далі буде нагадувати про зранення, людина буде тримати всіх на відстані і буде боятися, щоб не було гірше, щоб ще раз не було болю.
жінка, яка мала пʼятьох чоловіків, може означати, що шукала підтримки і мала надію, але могла мати розчарування, а потім могла бути велика біль. Так кожного разу надія і розчарування, але з кожним разом гіркий досвід згасав надію. Ми кажемо: хто обпікся, той дмухає на холодне.
Тому той, хто пережив щось часто болюче, то природно тримає всіх на відстані, має упередження, щоб не було гірше і це правильно, це зрозуміло. Не зрозуміло, коли проходить час, а інколи багато часу і поведінка людини не змінюється, а якщо змінюється, то тільки в гіршу сторону. Не зрозуміло, як можна жити в такому стані, бо цей стан одинокості дуже важкий. Постійний біль, внутрішні муки, комплекси і самотність. Інші бачать цей біль і хочуть допомогти, але як?
Зустріч із Христом пригадує, що все можливо!
Якщо хочеш, щоб щось змінилось, то пусти вітер, але не закривай ще тісніші двері!
Жінка відкрилась, поступово стала ближче до того, хто дійсно хотів їй допомогти – довірилась йому. Чудом було те, що жінка почала слухати Христа! Після закидів в Його сторону, настав момент, який переміни її життя і це сталось через слухання. Вона немов привідкрила двері свого життя і свіже повітря, блиск світла увійшли туди, де була темрява. Так сталися переміни.
Ось так стається із людиною, яка у важкому стані наважиться слухати і довіряти. Стається чудо: людина відчуває переміни в середині!
Дозволяєш, щоб Бог торкнувся тебе, зачіпив тебе і заговорив до тебе.
Приходити до храму, ставати на молитву, щоб тільки виговоритись – це не достатньо. Недостаньо пролити сльози і сказати, що тобі боляче і внушити собі, що ти все сама витримаєш. Важливо, щоб прийняти утішення від Бога, щоб отримати відповідь від Бога, щоб Божа ласка увійшла в тебе і залікувала твій біль.
Бог не залишає свої дійте у болі, як і кожна правдива мати, батько. Але, якщо дитина закривається від обіймів? Якщо залишається сама по собі?
Історія із Самарянкою завершується тим, як жінка в одну мить перемінилась і стала вільною від свої комплексів. Вона побігла до людей, яких можливо раніше не хотіла бачити і заговорила з ними, заговорила про себе! Не мала більше страху перед розмовами про неї, не ховалась від їхній поглядів. Жінка була сповнена великої радості – вже не була сама. Ісус дав мені те, що я шукала ціле життя!
Так подібно було із багатьма жінками, які також мали багато трудностей і болю, але зустріч з Богом перемінила їхнє життя. Які не тільки прийняли допомогу від Бога і зцілились. Вони тепер помагають іншим, щоб зустрілись із Богом. Самі стати вільними та допомогли іншим стати вільними.
Є трудності і є важкі ситуації, але на самоті вони не вирішуються, в одинокості найменші трудності видаються дуже великими! Але коли ти відриваєшся на Бога і цим самим Йому допомагаєш тобі допомогти, тоді стається чудо.
У цих трагічних подіях, які ми зараз переживаємо через війну, важливо не залишитись закритими та ізольованими у своєму болі. Важливо бути відкритими на діалог з Богом і почути від Нього те, що дасть тобі наснагу продовжувати у радості життя.