Не раз нас змушують обставини, щоб ми принижувались перед іншими і просили. Кожен, бідний він чи багатий, все ж таки перейшов етап життя, коли потребуємо помочі іншого.
Просити про допомогу – це означає принизити себе, визнати іншого вищого, сильнішого від себе самого. Не кожному легко принизити себе і визнати свою неміч. Дуже часто наша гордість нам цього не дозволяє. Тому існують такі люди на землі, які думають, що краще залишитися без допомоги, ніж її попросити. Але, як показує досвід, це довго тривати не може.
Можна деколи почути цікаву репліку: «Я би ніколи не принизилась, але біда заставила». Це пояснює те, що ми часто змушені просити допомоги, ласки, милосердя іншої людини. Ми усвідомлюємо свою залежність і робимо вибір: краще принизитися ніж залишитися без того, що так необхідно.
Ось, так є в нашому житті. Хочеш щось, тоді роби, що можеш, а якщо не можеш, то проси інших, щоб допомогли. Бо якщо не попросиш, то інший не завжди здогадається допомогти із свого вільного бажання.
Ми просимо, бо мусимо просити. А от із подякою є зовсім інше?
Дякувати, ми вже не мусимо. Дякувати нас ніхто не заставить. Бо від подяки не залежить доля наших потреб. Ми вже отримали те, що хотіли. Отож, ми вже вільні від всього. Отримавши бажане, стаємо незалежні.
Саме так можна пояснити той факт, що дехто часто забуває подякувати. Просто вважає, що це вже не так актуально і можна із цим почекати. Як ми кажемо: «колись при нагоді». При нагоді? Лиш подумати, що попросити найшлися і час, і нагода і все решта, а на подяку не найшлося.
Думаю, ви не заперечите, що у цьому світі кількість прохань явно перевищить кількість подяк. Це і в духовному житті, і в такому життєвому.
Візьміть до прикладу, що у наших молитовниках є багато прохальних молитов, а скільки подячних? Скільки маємо документації на прохання, але чи існують модулі подяки?
Можна зауважити, що слово «дай» і жест простягнутої руки нас ніхто не вчив. А от над словом «дякую, спасибі» потрібно було потрудитися багато. Це було в дитинстві, а чи змінилась наше відношення до вдячності у дорослому віці?
Недаремно дехто жартує, кажучи: «прийшов подякувати, бо треба знов щось попросити». Гірка правда. Ми навіть не звикли приймати подяку, нам простіше відреагувати на прохання ніж на подяку.
Саме тому, зібравшись у цей день святкування нового року, ми хочемо просто подякувати Богу за прожитий рік. Схилити свою голову перед Богом і згадати всі добродійства вчинені нам. Визнати Його велич і Його любов.
Дякувати всім
Якщо ти не дякуєш то можеш сміло себе зарахувати до: гордих, легковажних, самодостатніх, зухвалих, байдужих.
Кажуть, що є у світі людина, котра в один визначений день всім своїм друзям і доброчинцям дякує ще раз. Дякує просто так за всі добрі вчинки знані і незнані. Дякує, бо визнає, що його життя без них не було би таким різнобарвним. Може це ти?
Лук. 17,12-19