Те, що мене підтримувало у скрутних хвилинах і спонукало далі продовжувати свій життєвий шлях це – НАДІЯ!

Дорогі брати та сестри, ось вже третю неділю ми переживаємо день, котрий змінив історію людства, котрий підважив переконання багатьох і повернув надію тим, у кого вона була втрачена. Минулої неділі ми роздумували про віру, віру котра була повернена Томі і він сміло визнав Христа своїм: Богом і Господом. Сьогодні літургійний календар пропонує нам роздуми над подією, що трапилась із жінками, котрі прийшли до гробу Спасителя віддати останню пошану тілу Христа.
Готуючись до сьогоднішнього дня, довго роздумував над цією подією, перечитував кілька раз Євангеліє і кожного разу віднаходив великий приклад до наслідування, особливим є те, що ця подія мимоволі наштовхує до роздумів про надію.

Що ж таке надія?

Це слово ми вживаємо не досить часто у нашій мові. Так, великою популярністю воно не користується як слова: любов, віра, милосердя. Його вживаємо тоді, коли когось хочемо потішити, кажучи: “май надію, надійся і все буде добре”. Або ж чуємо, коли кажуть: “втратив надію, розчарувався і пішов з життя”. Говорячи про надію, дійсно дуже важко пояснити її одним реченням, бо сама надія обіймає ціле наше життя у його щоденності.

Коли народжується немовля, батьки мають надію, що вона стане доброю людиною. Коли дитина підростає, вона покладає свою надію на батьків і намагається навчитися від них багато того, що може стати у пригоді. Досить близько ми відчуваємо надію, коли ми є дуже близькі до якоїсь небезпеки, або до невдачі. Ніби вже все закінчилось, але ми далі ще надіємось і себе втішаємо: а може все ще зміниться, ще буде краще і, як каже відоме нам прислів’я, “все так не буде”.

Отож, надія – це те, що не дозволяє нам скласти руки і покинути того, що мали намір робити.

Надія – це те, що заохочує нас бачити крім теперішнього і минулого ще наше майбутнє та спонукає нас його очікувати.

Надія – це те, що спонукає нас сказати: “це ще не кінець”.

Але повернімось до нашої Євангельської події. Коли Христос помер, тіло Його загорнули у полотно і поклали до гробу, прихилили камінь, запечатали і поставили сторожу. Рано вранці жінки задумали намастити тіло померлого учителя миром. Відважні жінки не мали страху далі продовжувати визнавати віру у Спасителя, залишаючись Йому вірними до кінця, більше того вони також, ще мали те, що спонукувало іти вперед, незважаючи на те, що вхід до гробу мав би бути закритим, і що сторожі мали би бути при гробі.
Вони бажали сповнити те, що могли і те, що вважали за потрібне, а у всьому іншому мали надію.

Сила:
– котра їм давала цю мужність далі продовжувати вірити і визнавати Христа,

– далі продовжувати жити так, як він навчав,

– сила, що давала мужність далі продовжувати жити не залежно від того, що їх чекає.

Ось, цю силу давала НАДІЯ. Надія, що це ще не кінець, що все так не буде. Те, у що вони вірять, навіть, якщо і їх учитель вмер, то воно все ж таки має вартість.

Кажуть євангелисти, що у цей час ніхто з них не пам’ятав про те, Христос має воскреснути і тому цей випадок, ще більше підкреслює сам факт очікування того, що учні самі ще не усвідомлювали.
Вони чекали, цих три дні. Дні мовчання і очікування. Це було досить таки важко, але надія на те, що зміна відбудеться давала їм сили продовжувати вірити і продовжувати шлях життя.

Вони мали силу сказати собі:
коли Бог мовчить, то все ж таки Він промовляє цією тишою!

Наше життя дуже подібно до цього випадку із апостолами. Ми часто зустрічаємо такі ситуації у нашому житті, коли нам приходить думка, що вже кінець, усе втрачено. Багато з нас у такий непевний час роблять рішення, за котрі потім шкодують і все з тієї причини, що не мають надії на краще, згоджуючись із тим, що мають і зупиняються  в житті. Натомість Христос своїм воскресінням промовляє до нас у всіх випадках нашого життя – це ще не кінець, все продовжується, безвихідних ситуацій немає.
Є смерть, але є ВОСКРЕСІННЯ,
є терпіння, але Він є поруч,
є кінець, але і цей кінець є початком до нового і незнаного нам.

Сьогодні ми можемо багато навчитись від учнів Христа, які були дуже розчаровані, зневірені, пригнічені – їх можна зрозуміти, як будь-яку людину. Їх можна ще й подивляти: їхня надія, що спонукала не робити поспішних висновків, дала сили в очікуванні, і довела до того, що смуток перемінився на радість – це справжнє чудо. Це НАДІЯ – котра і нам людям в теперішньому віці – так потрібна, щоб дочекатися воскресіння у тому, що немов цілий світ нас переконує у протилежному.

Слова про надію:

Ще є надія!

Якщо все довкола тебе виглядає темне і похмуре, пам’ятай, що ще існує ясність твоїх очей.

Посеред заглушуючої бурі нинішньої цивілізацій, повір, у твоєму серці ще є місце на мир і спокій.

Якщо самотність переповнює людські серця, ще можливо знайти у твоєму серці радість і розді­лити її із ближнім.

Якщо ненависть керує ділами світу, пам’ятай, що в твоїх грудях б’ється серце створене для любові.

Якщо людство замість братерства плекає роздори і взаємне знищення, твоїми руками ти можеш буду­вати країну миру і своїми словами проповідувати добробут і братерство.

Нехай слова, які для мене стали великими словами підтримки будуть для нас усіх спонукою у наших важких хвилинах пригадати воскресіння нашого Спасителя і сказати, що
це ще не кінець!

Є ще надія на переміну!