Дорогі браття і сестри у Христі, у цю святу неділю з Божого провидіння випадає поминання українського святого – священомученика Йосафата Кунцевича, котрий приніс у жертву ціле своє життя в ім’я єдності Христової Церкви.
У «Символі віри» ми молитовно визнаємо: Вірую в єдину, святу, соборну і апостольську Церкву. Ці слова була натхнені Святим Духом і Сам Христос неодноразово наголошував на єдності між апостолами, на єдності із Богом. Ось тому бажання єдності – це вияв нашої віри, у певній мірі – це ознака нашого Спасіння: «по любові між собою пізнають, що ви мої учні!»
Християнин у своїй духовній природі прагне єдності з Богом та з ближніми шляхом любові. Все, що веде до роз’єднання – це не від Бога.
Чи ми хочемо єдності?
Слід пам’ятати, що Церква була одна і єдина заснована Христом в час П’ятидесятниці, але з історії ми дізнаємося, що Тіло Христове зазнавало чимало ран. З 1054 року Церква поділилась на Західну і Східну, від того часу ми успадкували те, що приносить великий духовний біль, а який можемо зменшити і навіть залікувати. Щоправда є ті, котрі оправдовують і пояснюють факт роз’єднання, ті які збільшують ворожнече ставлення один до одного, навіть бажають цілковитого знищення. Це не припустимо із Наукою Христа, який наголошував про Царство Боже в середині вас і між вами! Ісус молився на Тайній вечері “щоб усі були єдине” (Євангеліє від Івана. 17, 21)
Тому для кожного християнина бажання єдності – це бажання сповнити Божу волю! Коли хтось втратив це бажання, чи може він надіятися на виконання заповіді любові? Адже саме єдність є плодом любові!
Але як цю єдність осягнути?
Найперше шукати єдності і уникати різної форми роздору. Св. Василій Великий вказує, що розділення у Церкві є з причини слабкості у деяких християн, втрата відчуття взаємної братської любові і пошани.
Єднатися довкола кого і з ким?
Ми хоч за людською є соціальна група, але суттю є Духовна Сім’я. Тому наші відповіді можуть бути не у суперечках та полеміках, договорах на компромісах чи дипломатичних умовах. Наші відповіді є Божій Премудрості, яка виявилась у Святому Писанні і у Спадщині Церковної Святої Традиції.
Приклад Христа показує, що єдність можлива лише у жертвенній любові, коли відкидаючи свої егоїстичні бажання, всі шукаємо того, що корисне для всіх.
Як це розпізнати, що є корисним для всіх? Це лиш може знати Бог і ті, хто пізнають волю Божу. Приймаючи Божу волю, ми не тільки довіряємо Богу, але ще й приймаємо шлях, хто найкраще знає, що нам потрібно для Спасіння.
Ісус говорить: « Я – ворота. Хто ввійде через мене, спасеться.» Тому входячи у Ворота Святої Науки Євангелія, ми віднаходимо все гармонійно поєднане. Якщо наша наука не веде до єдності, тоді куди ми ведемо інших?
Ісус називає себе: «Я – добрий пастир і знаю моїх, і мої мене знають. Отець мій знає мене, і я знаю Отця; я життя моє кладу за мої вівці. Ще й інші вівці маю, що не з цієї кошари; і їх мушу привести: вони почують мій голос, і буде одне стадо й один пастир.»
Тому шлях до Єдності є лише через слухання Божественного голосу. А для цього потрібно замовкнути своєму голосу, який сповнений гріховний пристрастей: «з повноти серця уста промовляють». Наше серце має бути наповнене голосом Бога і тоді вже його маємо передавати іншим.
Ми маємо бути свідомі, що Церква є Свята, але складається з грішних, немічних і часто спокушених людей. Тому кожна грішна душа має знати про свою духовну слабість і не дозволити проявитися їй, щоб вплинути на життя цілої Церкви, а навпаки лікувати немочі та прагнути святості.
Критерій любові і віри були залишається основними у розумінні правдивості Церкви: «По любові між собою пізнають, що ви Мої учні», «Хто слухає вас Мене слухає, хто ж погорджує вами погорджує Мною, хто ж погорджує Мною погорджує Тим, Хто послав Мене.»
Святий Йосафат – це святий чоловік, який любив Бога ще змалечку, це священик, який ревно служив Богу і людям, творячи Євангеліє основою життя, це єпископ, який взяв відповідальність, щоб продовжувати процес повернення до втраченої єдності Христової Церкви. Цю місію звершив до кінця, жертвуючи своє життя, прийняв мучеництво від руки самих же християн, показуючи, що немає більше любові, як віддати своє життя за друзів своїх. На велике диво ті, хто переслідував Його покаялися і продовжили шлях єдності.
Молимо сьогодні Бога разом зі святим мучеником за єдність між нами, єдність у наших сім’ях-домашніх церквах, єдність між всім християнами, щоб зуміли ми в покаянні і наверненні до Бога, повернути втрачений дар.