Дорогі браття і сестри у Христі, у другу неділю Великого посту ми продовжуємо разом подорожувати до світлого торжества Воскресіння. Подібно до апостолів, які послухали заклик Ісуса піти за Ним, так і ми відповіли на покликання, щоб прийти і подивитися, стати свідками і покликати інших до Христа!
Минулого разу пригадали про наше покликання іти за Христом, даючи Йому можливість показати нам те, що буде нас дивувати.
Хто довірився Христу і зробив цей мужній крок відвернути свій погляд від проблем цього світу, натомість звернути увагу на присутність Бога в нашому житті, той зміг зауважити, як в умиротвореному серці приходить світло: відчай перемінюється на надію, стан напруги і небезпеки перемінюєтьця на відкритість та очікування допомоги.
Таким чином, кожна трудність у нашому житті може нам нагадати про наші немочі і про потребу в інших. Для віруючої людини нічого не стається просто так. В усьому Бог хоче пригадати нам про любов, а вже нам вирішувати чим саме будемо наповнювати наше серце.
Відразу хочу наголосити, що великим заблудженням є думка про нашу самодостатність і всемогутність. Хто ставить собі це за ціль в житті, той наражає себе на духовну небезпеку – залишитись самому.
Уривок з Євангеліє від Марка про паралізованого чоловіка та віру його друзів нам пригадує, як важливо бути не самому. Адже саме ця ситуація, тобто хвороба паралітика, обʼєднала багатьох і виявила подиву гідне.
Трудність паралізованого чоловіка об’єднала чотирьох людей між собою і в цій ситуації вони отримали визнання від самого Бога стосовно їхньої віри.
Вони мабуть були простими людьми, які не могли похвалитися великими релігійними досягненнями подібно до фарисеїв та книжників, але вчинок цих людей цілковито відрізнявся від тих, які довго і нудно молилися на показ, постили і виконували всі релігійні приписи, знали всі закони.
Ісус показує різницю між тими, які лихе думають у своїх серцях, і тими, які свої серця наповнили любов’ю до ближнього. Між тими, які були нездатні радіти з радості зцілення і славити Бога від побаченого дива, і тими, які стали свідками Божого діяння.
Коли любиш, ніщо не може стати тобі на перешкоді дійти до цілі. Бо саме любов тобі дає сили робити речі дивовижні, бо саме любов є Дивом.
Дорогі браття і сестри у Христі, Господь нам дає різні ситуації в нашому житті, в яких ми можемо бути подібні, до тих добрих друзів, які проявили свою любов, або можемо бути, як ці книжники, які були холодними спостерігачами і у своїх серцях мали лише погані думки.
Хто має чисте серце, той буде Бога славити за всіх людей і за все, що подається йому, навіть, якщо це стан немочі чи безсилля.
Ознака правдивої віри є твоя довіра Богові.
Цей паралізований чоловік довірився своїм друзям та їхній вірі і це стало для нього спасінням. Можливо і ми у цей час посту маємо такі ситуації, в яких ми почуваємося паралізовані і безпорадні, а можливо із почуттям безнадії. Можемо закритись в собі, або довіритись тим, хто рішиться на якийсь час взяти наш тягар і не просто взяти на себе, а довірити сильнішому і Всемогутньому.
Вражає, що це зцілення сталось після відпущення гріхів.
Це пригадує нам те, що Господь знає правдиву причину нашої паралізованого стану. Це ще одна причина довіряти Йому!
Він знає все.
Він може все!
Але хоче, щоб ми співдіяли з Ним, щоб в кожній ситуації змогли наповнити своє серце любовʼю, довіряючи Йому.
Сімейний катехизм