Дорогі Браття і сестри у Христі, наша мандрівка по Галілеї мабуть буде завершуватись, адже у сьогоднішньому уривку Євангеліє від Матея (Мт. 17, 14-23.) ми чуємо, як Ісус звіщає про свою смерть і воскресіння. Ця подія стається після того, як Ісус був на горі, де сталося Його Преображення.
У великому піднесенні апостоли та їхній Учитель повертаються до інших апостолів, які продовжували своє служіння людям.
Коли вони наближалися до натовпу, то першим, хто підходить – це батько. Батько, який просив за свою дитину, який болісно пережив, що апостоли не змогли вигнати злого духа.
Апостоли також прийшли до Христа, до їхнього Учителя, але не відразу, лише потім, коли були на самоті.
Факт того, що вони щось не можуть їм також не давав спокою.

Між “не можу” і “можу”
Наш досвід життя підтверджує, що найбільші піднесення в радості маємо від того, що ми щось “можемо”. Рівно ж, як і не більше роздратування, смуток, душевний неспокій приходить від того, що ми щось “не можемо”. З роками та досвідом наші “не можу” ми поступово перемінюємо в “можу”. Наприклад ходити, говорити і все те, що з нами радо діляться наші батьки, вчителі. Ми твердо засвоїли, щоб мати потрібно отримати від інших. Тому наші можливості постійно зростають від нашої відкритості. Не випадково дехто міг нам закинути: “ти не можеш, бо не хочеш”. Але все ж не все від нас залежить. Не раз ми могли зустріти таку ситуацію, в якій ми самі бути здивовані: “ну, я ж це вмію добре робити, але тепер ніяк не виходить”. Ми звичайно тоді шукаємо причину нашої безсилля?
щось подібного було в апостолів: вони не змогли зцілити юнака, але тут справа була повʼязана із злим духом, а це означало, що лише добро може побороти зло. Тому для апостолів слова: “Роде невірний та розбещений!” звучали як грім.
невірність і розбещеність є наслідком першого гріха, коли наші прародичі відійшли від стриманості, тобто посту, і молитви, тобто слухання Божого голосу і відкриття Творцеві своїх турбот.
Злий дух, як тоді, так і тепер поступово нас може віддалити від Бога через нашу розбещеність і невірність. Це означає, що він хоче нас віддалити від джерела нашої могутності, Бога, від Якого “походить всяке добре даяння і всякий звершений дар”.
Наслідки спокус диявола є очевидні сьогодні
Скільки людей тепер нарікають, що вони безсилі і їм дуже важко жити, або просто перенести якусь ситуацію.
А скільки є тих, котрі зустрівши своє безсилля закрились в собі?
А скільки є тих, котрі просто втекли, залишивши все?

Слова Ісуса про малу віру вже у теперішній час дехто використовує у розумінні якоїсь супер сили. Тобто в центрі  завжди є людина, яка має велику силу і тому віра для неї  як засіб до відкриття цієї магічної і надзвичайної сили. За таким принципом побудовані теперішні казки і фільми про супер людину, на яких виховуються теперішні діти, молодь і старші. Комусь би хотілось, щоб був той, хто  переставляє гори. Подібно до мусульманського правителя Аладіна, що у свій час був царем Єрусалиму, який схопив християн і сказав, що якщо вони в молитві не будуть переставляти гори, значить вони є маловірні і тому їх знищить, як не віруючих, але якщо це станеться, то вони будуть жити.
Але справжнє життя є не переставляти гори, щоб змінювати ландшафт  землі, а слухати Сина, щоб відчути на собі Божу любов, навіть в час нашого безсилля. Ісус, всемогутній Бог, теж мав миті свого безсилля, але був завжди відкритий до Небесного Отця, аж до того часу, коли віддав  Свого Духа в Його обійми.

Дорогі у Христі, ми розпочинаємо черговий наш піст, що має назву Успенський. Піст, що приготовляє нас до Торжества Богородиці, але також нас застановляє над нашою кончиною, часом, коли ми теж будемо переживати безсилля, але саме у нашому безсиллі має виявитися Божа сила.
Піст – це пора звернути увагу на нашу вірність і порядок, щоб слова “Роде невірний та розбещений” мали також відгомін в нашому житті, бо причин втратити Божу ласку, що дає нам сили є багато. І все стається непомітно. Тому піст – це зупинити це, що послаблює нашу віру і віддалює нас від Бога.