На столі у кошику були цукерки. Хлопчина час до часу заходив у кімнату до дорослих і несміливо залишав свій погляд на цукерках, немов випадково дивлячись чи вони ще є?
Коли Він зайшов черговий раз і, набравшись відваги, запитав у господаря: «А можна я візьму одну цукерку?»
За звичай господар відразу давав дозвіл, але цього разу відповідь була іншою. Вона приголомшила не тільки хлопчину, але і всіх гостей.
«Так, ти можеш взяти одну цукерку, але не для себе, а для своєї мами!»
«Як для мами?» – розгублено запитав.
«Все дуже просто, ти зараз візьмеш і відразу віддаси мамі!» – з усмішкою пояснив господар.
«А я?» – знову продовжував хлопчина.
«А ти, будеш радуватись від того, що твоя мама буде мати цукерок» наполегливо продовжувалось пояснення.

Дуже часто батьки роблять все для дітей , а потім приходить час і вони запитуються: «де ми помилились?», бо, на жаль, немає зворотної жертвенності.
Може ви знаєте як виховати взаємну жертвенність?