Дорогі Браття і сестри у Христі, у Євангелії від Матея (Мт. 17, 14-23) ми читаємо розповідь про батька, який підійшов до Ісуса і вилив свій біль:
“Господи, змилуйся над моїм сином, бо він причинний і тяжко нездужає: часто кидається в огонь, часто й у воду. Я був привів його до твоїх учнів, та вони не могли його зцілити.”
Цей батьківський біль був з двох причин: Найперше – це недуга його сина, і потім – безпомічність апостолів.
У кожного з нас були і є труднощі у житті. Вони можуть бути особисті, або те, що сталось із тими, хто не є байдужий для нас. Ми намагаємось все полагодити, покращити і докладаємо всіх зусиль, щоб хоча би якось вплинути. А коли не можемо, тоді вимушені просити допомоги інших з надією, що вони зможуть допомогти.
Відчувається, що в цій історії батько покладав надію на учнів, що вони допоможуть, але вони не змогли йому допомогти.
Ця безсилість стала стала ще більшою трудністю для батька. Із своїм болем він підійшов до Вчителя. А врешті, що йому залишилось робити?
У нас, як і в апостолів, коли вдається допомогти ближнім, виникають моменти піднесення, захоплення, радості. Ми відчуваємо, що вдалось зробити чудесну справу. Ми могли досвідчити те, коли неможливе стало можливим. Це щасливі моменти нашого життя.
Але наше життя складається не тільки з успіхів, але також із ситуацій, в яких ми відчуваємо себе безсилими. І це не так просто прийняти.
Ми, як і апостоли, радо сприймаємо похвалу, але чути, як хтось жаліється на тебе – це неприємно. Можемо тільки уявити, як тоді почувалися апостоли, а особливо, коли Учитель вислуховував біль батька. А слова сказані Ісусом: “Роде невірний та розбещений, доки я маю бути з вами? Приведіть мені його сюди!” ці слова, мабуть були приголомшливим ударом для всіх. Бо не оправдали Його довіри.
Мабуть, що кожен з нас вже зустрівся з такою ситуацією, коли відчував себе безпорадним і безсилим. Ці ситуації пригадують нам про те, що ми не всемогутні – ми люди, ми обмежені! І навіть, якщо раніше нам вдавалось зробити хтозна що, то рано чи пізно трапиться така ситуація, яка нам пригадає, що ти не все можеш, що ти не зможеш допомогти всім.
Звичайно людина у час неуспіху, тоді, коли не вдалось допомогти, почуває себе пригнічено, а до цього всього ще, як дізнається, що хтось на тебе ще й жаліється, скаржиться і виявляє при комусь невдоволення, то це стає дуже неприємна ситуація, яка інколи може ввести у духовну кризу і штовхає прийняти різкі рішення: “Я більше не буду нікому помагати! Все, це для мене кінець! Прийшов час, коли я вже маю відійти!”
Тому, у таких моментах бажано уникати поспішних висновків і радикальних рішень.
Запрошуємо до взаємного ділення, щоб допомогти один одному у смиренні прожити подібні події, в яких ми маємо відчуваємо наше безсилля.
Але як бути в таких ситуаціях, коли хотіли би допомогти, а не вдається? Яка має бути наша поведінка?
Синодальна Спільнота
Дорогі у Христі браття і сестри, ми продовжуємо шлях до “синодальної спільноти” і до пізнання Божої волі щодо нашої духовної родини.
Останнім часом до нашої спільноти зверталось багато потребуючих людей із проханням про допомогу. Це ознака довіри, а інколи – це безвихідь, бо не знали у кого просити допомоги.
Без сумніву, що нам вдалось багатьом допомогти, але також ми знаємо про випадки, коли виявилось наше безсилля.
Ми пам’ятаємо свідчення апостола Павла (2 Кор 12:9) “ Божа сила виявляється в безсиллі. Отож я краще буду радо хвалитися своїми немочами, щоб у мені Христова сила перебувала.”
І все ж залишається незрозумілим: якщо у наших немочах виявляється Божа сила., то чому не виявилися в тих ситуаціях і нам не вдалось допомогти?
ЗАВДАННЯ:
1. Чи у Вас були ситуації, коли Ви у церкві просили про допомогу і вам не змогли допомогти? Як Ви поставились до людей, які Вам не змогли допомогти?
2. Як мають поводитися віруючі люди учас їхньої безпомічності, коли не вдалось допомогти ближнім?
ЗАВЕРШАЛЬНА МОЛИТВА
Господи, наш Учителю, ми дякуємо Тобі, що можемо бути учасниками Твого Милосердя до людства, ми не раз досвідчували Твою силу у добрих ділах для наших ближніх, але ми також визнаємо, що не завжди вдалось допомогти потребуючим і це не було нам легко прийняти.
У час безсилля апостоли приходили до тебе і питалися: чому ми не змогли це зробити? Так і ми сьогодні приходимо до Тебе, згадуючи про наше безсилля і просимо Тебе, щоб Ти і нам дав відповідь на наші запитання: “Чому?”
Ми просимо про Твою підтримку, щоб змогли пережити кризу нашого безсилля і далі довіряти Тобі.
Боже, нехай Твоя сила виявляється в нашому безсиллі!
Амінь!
+ Немає коментарів
Додайте свій