Дорогі браття і сестри у Христі, притча про запрошення на велику вечерю (Лк. 14, 16-24) звертає нашу увагу на священний дар свободи перед Богом.
Господь щиро запрошує, але Він залишає нам право прийняти або відкинути Його поклик. Бог кличе з великою надією на нашу присутність, але Він готовий прийняти й нашу відмову. При цьому Його Задум не руйнується, Його план не скасовується, і Він не закривається в Собі розчарований чи ображений. Навпаки, ця притча являє Його безмежну відкритість до інших – до тих, хто ніколи і гадки не мав, що може стати учасником такої події.
Так виходить, що відмова одних стала втраченою надією для них самих, але для інших – стала несподіваним шансом, початком Надії, що змінила їхнє життя назавжди.
Ті, що відмовилися, закрили двері самі перед собою. Вони поставили свої земні справи та клопоти вище від Божого запрошення. У таких ситуаціях, коли ми маємо вибір, ми визначаємо справжні пріоритети: що для нас найважливіше, а від чого можна відмовитися. Ціле наше життя – це низка виборів. Щось ми відкидаємо, а те, що прагнемо мати, приймаємо і зберігаємо. Але з часом ми знову стаємо перед вибором: що залишити, а що відкинути.
Наші стосунки з Богом у повній свободі можуть ставати сильнішими, коли ми відповідаємо на Його запрошення, або ж послаблюватися, поки не настане час, коли ми взагалі відвернемось від Нього. Кожен із нас у своєму житті поставав перед таким вибором, як показано у цій притчі. І кожен може спостерігати цю динаміку наших стосунків із Богом: коли ми більше відгукуємося, тоді краще відчуваємо Його присутність; коли ж відмовляємось, то з кожним “Ні, не можу чи Ні, не хочу” ми віддаляємось.
З кожним таким “Ні” ми не просто віддаляємося від Бога, ми будуємо у своєму серці стіну зі своєї зайнятості та клопотів. І через цю стіну що далі, то слабше чути тихий Божий Голос, який кличе і запрошує до спілкування. Тому, перш ніж сказати Богові “Ні”, подумаймо про наслідки: чи варто спокушатися на те, що веде нас до втрати, до гіршого…?
Але були і ті, хто сказав “Так”.
Ці люди – це таємниця і краса Божої любові. Вони відкривають нам Господаря, який не впав у відчай, не зменшив Свою любов, Його вечеря не скасувалася, а навпаки – розширилася! Ось так стається, коли ми відгукуємось на запрошення Бога. Без сумніву, “недостойним” було легше прийняти покликання. Їх не обтяжували турботи, які робили багатих надмірно зайнятими та заклопотаними.
Мимоволі ми задумуємося і запитуємо себе: на кого я подібний і на кого хочу бути подібним? Дехто так влаштував своє життя, що не залишилось у ньому ні часу, ні можливості прийняти запрошення від Бога. З другого боку, чи справді ми маємо жити в постійній бідності, позбавитись того, що ми просили в молитвах і що вважаємо дарунком від Бога?
Притча ця не про те, чи бути багатим, чи бідним. Вона дає нам натяк запитати себе: чи я є вільним, щоб прийняти запрошення? Чи зможу організувати своє життя так, щоб менш важливе не стало на заваді основному?
А для тих, хто дивиться на “достойних і забезпечених”, Господь дає слово Надії: “Я тебе приймаю таким, яким ти є, з усіма твоїми немочами! Я тебе запрошую увійти у Мою радість, навіть якщо ти недостойний!”
Різдво – це час, коли ми пригадуємо, що Бог приходить до всіх, але Він буде там, де Його приймуть. Він буде з тими, хто чекає, хто потребує, хто відкритий на Його присутність. Не випадково Він кличе особисто, щоб бути з нами РАЗОМ.
Тож у цьому Ювілейному році Паломників Надії ми можемо сказати: “Так, Господи, я приймаю Твоє запрошення!” – і запрошу інших до спільного Торжества, особливо тих, хто відчуває себе недостойним.