Зустріч Ісуса і рибалок з порожніми сітями – це історія про те, як важливо довіритись Богові
Дорогі браття і сестри у Христі! У цій історії про зустріч Ісуса із рибалками та про Його проповідь із човна ми бачимо, як ці прості люди були відкриті на голос Божий в час їхніх труднощів.
Вони не тільки дали свого човна для того, щоб він став знаряддям для проголошення Доброї новини, але й вони, рибалки, стали слухачами Божого слова.
І ми бачимо на їхньому прикладі, що коли людина стає відкритою до Божого слова, тоді воно стає діяльним у людині, у її житті. І те, що було для людини поразкою чи неуспіхом, стає причиною для того, щоб Бог показав Свою всемогутність.
Як бачимо, Бог вибирає саме тих, котрі відкриті на співпрацю з Ним.
Петро став успішним не тому, що показав свої здібності рибалки, а тому, що послухав голос Ісуса.
Він зміг витягнути наповнені рибою човни не тому, що був самодостатнім і сильним, а тому, що покликав на допомогу інших.
Чи сталося б усе це, якби він залишився наодинці зі своєю самодостатністю в час своїх трудностей і в час свого успіху?
І є ще один важливий момент: Петро все ж спокушається на самотність і каже Ісусові, щоб Той відійшов, бо він відчув себе грішником. Але Ісус не слухає його, не віддаляється, а навпаки продовжує об’єднувати довкола Себе людей і запрошує рибалок до особливої місії: «ловити людей», тобто збирати їх до Царства Божого і обʼєднувати їх між собою. Прочитати все »
Маємо вибір між пошуком комфорту і наслідуванням Христа, несучи свій хрест життя
дорогі браття і сестри у Христі, у Євангелії від Марка (Мр. 8, 34 – 9, 1.), уривок з якої читаємо у неділю по Возджвиженні, спонукає нас до роздумів над відповіддю на запрошення піти за Ним.
Христос кличе нас і ми можемо дати Йому вільну відповідь
Ісус є справжній вчитель, яки не змушує нас і не маніпулює нами на Свою користь. Коли Він починає “Хто хоче”, то саме цим хоче підкреслити, що без бажання і вільного вибору все наступне вже не буде радо прийняте. А наступне – це “зречення самого себе” та “взяти свой хрест”.
Ісус веде нас до спасіння, до Божого царства, але Він не приховує від нас те, що йти за Ним – це найперше зректись себе, тобто своїх планів, свої думок, своїх переконань, всього такого, що ми нагромадили, щоб зробити своє життя комфортнішим та безтурботним. Прочитати все »
Коли храм наповнює дивовижна атмосфера і відчутно присутність Бога
Одного разу до старця прийшов молодий священник. Він був дуже засмучений і навіть пригнічений.
— Отче, я вже не знаю, що робити. Я намагаюся створити всі умови, щоб люди могли добре молитися, але нічого не виходить.
Старець уважно глянув йому у вічі:
— А в чому твоя трудність?
— У храмі дуже шумно. Коли я виголошую проповідь, або служу богослужіння, люди розмовляють між собою, хтось ходить храмом, хтось завжди метушиться. Якщо діти шумлять, то ще терпимо, але дорослі теж метушаться, а ще люблять в часі проповіді свої коментарі вставляти, що спокушає інших до різних реплік. Через це я постійно напружений. Роблю загальні зауваження, намагаюся пояснювати, прошу людей бути уважнішими, але щось нічого не помагає. Хтось слухає, а хтось — ні. Прочитати все »
Бережи довіру
Перед тим як прийняти його до класу, вчитель поговорив із його мамою. Він відразу попередив:
— Вам потрібно знати, що спочатку йому буде нелегко. Йому доведеться багато чого наздогнати. Але якщо він буде добре поводитися, старатиметься і, найважливіше, навчиться дружити з іншими, то з часом усе надолужить. Він буде таким, як усі.
– Домовились?
– Так! – радісно вигукнув хлопчина.
Мама уважно вислухала вчителя, усміхнулася. Вони потиснули одне одному руки, і вона пішла у своїх справах.
А хлопчик залишився.
Спочатку він здавався спокійним, трохи сором’язливим і невпевненим. Він придивлявся до інших дітей, вчився правилам, знайомився.
Але з кожною миттю його впевненість зростала. Він знайшов собі друзів. Спочатку один хлопчик, потім другий, потім ще кілька. І поступово в класі почала з’являтися маленька група, у якій правила вже не сприймалися так серйозно, як раніше. Те, що інші діти до цього сумлінно виконували, для них ставало приводом для жарту. Прочитати все »
Для чого ми йдемо до школи?
Одного дня, на початку нового навчального року, священник запросив до храму учнів, студентів і вчителів, щоб помолитися разом і благословити їх на новий навчальний рік. Після молитви він подивився на дітей і несподівано запитав: “А скажіть мені, для чого ми йдемо до школи?” У храмі стало тихо. Ніхто не очікував такого запитання.
Один хлопчина несміливо підняв руку і голосно відповів: “Щоб вчитися!”
– Добре, — усміхнувся священник. — А ще? Прочитати все »
Справжня цінність хрестика
Одного разу молодий юнак прийшов до старого золотаря. У руках він тримав невеликий золотий хрестик із розп’яттям.
— Скажіть, майстре, скільки коштує цей хрестик?
Старий золотар уважно подивився на нього, зважив прикрасу і відповів:
— Якщо рахувати тільки золото, то його ціна приблизно така.
Він назвав суму.
Юнак здивувався:
— Але ж це не просто шматок золота! Подивіться, яка робота! Хтось витратив багато часу, щоб його зробити. Невже праця майстра не ціниться?
Старий усміхнувся.
— Ти питаєш про ціну, але ти не запитав про цінність….
— А хіба це не одне й те саме?
— Ні, дитино. Ціна — це те, що можна заплатити за річ. А цінність — це те, що вона означає для тебе.
Він узяв хрестик у руки й тихо сказав:
— Якби ти запитав мене про справжню цінність цього розп’яття, я б відповів: його цінність — у ціні твого спасіння.
Юнак аж замовк. Прочитати все »