Простота – це найкоротший шлях до Бога.
Дорогі браття і сестри у Христі, історія про зустріч сліпонародженого з Ісусом захоплює нас великою простотою зі сторони чоловіка і водночас великою заплутаністю зі сторони тих, котрі не змогли прийняти факт уздоровлення та повірити в Ісуса.
Цей чоловік нічого не просив. Він не кричав до Ісуса, не простягав руки, не благав про зцілення. Він просто сидів – такий, яким народився. І саме до нього підійшов Господь. Це перший великий урок цього Євангелія: Бог приходить до нас і тоді, коли ми просто є – в нашій немочі, в нашій тихій потребі, в нашій щоденній сліпоті.
Подивіться на простоту його послуху. Ісус сказав: “Іди, умийся в купелі Силоамській”. І він пішов. Не запитав: “А як це допоможе?” Не сказав: “Зачекай, я спершу порадюся з рабинами”. Він просто пішов і вмився. І прийшов зрячим. Скільки разів у нашому житті Господь каже нам щось просте – пробач, помирися, поділися, помолися, довірся – а ми починаємо шукати причини, чому це складно, чому це не на часі, чому спершу треба все обдумати? А той сліпий чоловік навчає нас: простий послух відкриває очі. Прочитати все »
Джерело світла: Чи має наше щастя бути заручником ближнього?
У духовному житті ми часто чуємо слова, що здаються вершиною жертовності: «Якщо ти будеш щасливий, тоді і я буду щасливим». Ми звикли бачити в цьому найвищий прояв любові, відмову від власного «Я» заради іншого. Проте, якщо зануритися глибше, у цій думці прихована небезпечна пастка, яка може позбавити світла щастя обох.
Парадокс «Дзеркального Сонця»
Уявіть собі сонце, яке раптом заявило б планетам: «Я буду давати світло лише тоді, коли ви самі почнете світитися». Така система приречена на темряву. Сонце є джерелом світла саме тому, що воно має внутрішню природу горіння. Воно світить не тому, що отримує відблиск від Землі чи Місяця, а тому, що воно є світлом і його природа це давати світло.
Залежність до іншої людини має негативні наслідки на всіх. Наприкладь, коли ми свій душевний стан завʼязуємо в повну залежність від емоційного стану іншої людини, ми мимоволі накладаємо на неї нестерпний тягар. Ближній стає відповідальним за наше внутрішнє пекло чи рай. Це вже не любов, яка дарує, а форма співзалежності, яка мусить робити те, чи інше, що комусь було добре.
Якщо я щасливий лише тоді, коли щасливий ти, то твій сум стає моєю провиною, а твоя втома – моєю катастрофою. У такому домі ніхто не має права на слабкість, бо слабкість одного гасить світло в очах іншого. Прочитати все »
Випадкова зустріч, як стає спасаючою дією Бога.
Дорогі браття і сестри у Христі, живучи в радості від надії на воскресіння, яку дарує Господь, ми по-іншому тепер можемо сприймати історію зустрічі Ісуса із жінкою Самарянкою.
Спочатку ця зустріч видається дуже напруженою і починається із потреб. Жінка прийшла із потеби набрати воду, а Ісус мав спрагу. Немов випадковий розвиток події із кожним словом і темами, якi вони порушивали, перетворює цю випадкову зустріч у Спасаючу дію Бога. Відчувається, що Ісус хотів спасіння цієї жінки, це те, про що Він скаже до апостолів: “Я маю їсти їжу, якої ви не знаєте. Їжа моя – чинити волю того, хто послав мене, і завершити його діло. ” Прочитати все »
Коли багато порад — і немає виходу
Історія про жінку, яка шукала виходу, але ще більше губилася
Одна жінка-туристка прогулювалася вузькими вуличками старовинного міста. Кам’яні стіни, арки, маленькі площі — усе вказувало, що вона потрапила в інший час. Вона милувалася красою старих палаців, аж поки в якийсь момент раптом зрозуміла: вона загубилася.
Вказівників більше не було видно. Стрілка навігатора в телефоні хаотично показувала різні шляхи. Серце почало тривожно стискатися. Вона знала лише одне — їй потрібно знайти площу з великим фонтаном. Саме звідти вона могла повернутися до знайомих місць.
Побачивши першого перехожого, вона з надією звернулася по допомогу. На її щастя, це був місцевий мешканець. Він уважно вислухав і впевнено вказав напрямок рукою.
Вона пішла. Прочитати все »
Він прийшов крізь замкнені двері і сказав: “Мир вам”
Христос Воскрес!
Дорогі у Христі браття і сестри, у сьогоднішньому Євангелії ми згадуємо про апостолів, які перебували в домі і при замкнених дверях.
Ісуса мертвого поклали до гробу і прикотили камінь, а апостоли живі самі сховались у домі і міцно закрили за собою двері. Без сумніву після зради, після ув’язнення Учителя і після Його смерті на Голгофі небезпека була явною для всіх. Все це спонукало учнів закритись у домі, у страху, у сумнівах і почувати себе безпечно.
Це нам пригадує про нашу поведінку в час наших випробувань. Коли стається щось неприйнятне – ми також ховаємось і закриваємось. У безпечному місці ми почуваємось немов краще. І при цьому наша закритість і бажання бути в “безпеці від інших” може стати місцем нашого погребення, якщо ми залишимось в ньому. Христос не хоче, щоб ми самі спасаючи себе ось так знищили. Прочитати все »
Спокій батька, що не зупинився у пошуках зцілення сина
Дорогі браття і сестри,
сьогоднішнє Євангеліє звертає нашу увагу на людину. Не на святого, не на пророка, а на просто батька. І якщо ми задумаємось, то відчуємо щось несподіване: людину надзвичайного душевного спокою. При цьому, що у нього було багато трудностей. У нього був син опанований злим духом. Трудність була їхньому трудністю, не випадково батько каже: “поможи НАМ”
Спокій того, хто вже зазнав поразки
Цей батько приходить до Ісуса після невдачі із апостолами. Спочатку він пробував сам якось допомогти своєму сину і нічого не вдалось.
Він також просив учнів і вони не змогли. Це можна розуміти, як невдачі, як болісну поразку. Можмео тіьки собі уявити: він привів сина, сподівався, і — нічого. Ті, від кого чекав допомоги, виявились безсилі.
Після такого можна було прийти до Ісуса з криком, з претензією, з гіркотою: «Твої учні не змогли — що це взагалі таке?» Можна було прийти зламаним, озлобленим на всіх і на все. Але він приходить і кланяється. Це щось дуже дивне. Прочитати все »