Милосердя не можна затримати в собі, бо тоді його втратимо
Дорогі браття і сестри у Христі, u сьогоднішньому Євангелії від Матея Господь наш Ісус Христос розповідає притчу, яка відкриває нам, яким є Царство Небесне. Цар вирішив звести рахунки зі своїми слугами, і привели до нього одного, який завинив десять тисяч талантів — суму, яку жодна людина не могла б повернути власними силами ціле своє життя. Слуга впав ниць, благаючи, що цар потерпів, а цар, зворушений його благанням, не просто відстрочив борг — він простив його повністю. Слуга мав відчути таку велику полегшу, що це могло означало початок його нового життя! Яка чудова історія про Боже милосердя!
Немає хаосу — є щедрий Податель
У цій короткій історії розкривається ще одна велика істина: немає хаосу у нашому стосунку з Богом. Є Той, хто щиро дарує нам усе, що потрібне для нашого життя.
Користаючи із дарів цього світу, ми немов входимо в борг перед Богом, і вистачає лише щиро попросити — і воно нам буде даровано. І навіть, коли ми щось не так зробили, то коли ми просимо прощення, ми не маємо сумніватися в тому, що Бог нам простить, скільки б ми не завинили перед Ним.
Його милосердя не має меж, бо Він – Отець, а не суддя, що чекає нагоди покарати.
Царство, яке має поширюватися
Але притча не закінчується прощенням царя. Слуга, щойно звільнений від величезного боргу, зустрічає свого товариша, який завинив йому мізерну суму – сто динаріїв. І замість того, щоб виявити те саме милосердя, яке щойно отримав, він хапає його за горло й вимагає повернути борг, не зважаючи на благання. Він міг подарувати своєму другу те відчуття свободи, що сам пережив якусь мить тому.
Тут ми пригадуємо задум Божий: Царство Боже не має зупинятися в своєму милосерді на кожному з нас окремо. Воно має поширюватися.
Милосердя, яке ми отримуємо, не призначене для того, щоб залишитися в нас, – воно призначене, щоб поширюватись далі, через нас, до інших.
Коли слуга не простив своєму товаришеві, це означало, що Царство Боже зупинилося в ньому – воно не поширилось далі.
І притча дуже ясно показує: цареві це не сподобалося, і він змінив своє рішення. Той, хто не поширив Царство Боже, сам позбавив себе участі в ньому. Милосердя, затримане в собі, врешті-решт зникає навіть у того, хто його отримав. Можливо це є посяненням того, що до нас приходять сумніви про Боже прощення? Бо прощення ми могли отримати, але чи ми його поширили? Так могли повторити історію невдячного слуги.
«Прости нам, як і ми прощаємо»
Невипадково ми щодня повторюємо разом з Ісусом молитву до Отця Небесного, де просимо, щоби у всьому сповнялася Божа воля і прийшло Боже Царство – і відразу ж наголошуємо: «і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим». Ми просимо, щоб ми стали вільними, так само як ми звільняємо інших від якоїсь неволі.
Покликані продовжувати Божий задум
Наш добрий Небесний Отець, Творець усього видимого й невидимого, захотів дати нам не тільки цей світ у користування, але й – оскільки ми створені за Його подобою й образом – покликав нас продовжувати управляти цим світом згідно Його задуму. Памʼятаймо, що ми покликані бути не просто отримувачами, споживачами дарів цього світу, ми покликані бути їхніми продовжувачами для інших.
У цей день, коли ми складаємо Богові подяку за всі отримані дари Його милості – через цей сотворений світ, через природу, якою Господь дарує нам щоденне життя, – приносімо не лише подячні молитви.
Поросімо прощення за те, що не завжди вміли бути тими, хто продовжує Божий задум на цій землі: за байдужість, за милосердя, яке зупинили в собі, за прощення, якого не дарували, коли інший мав в цьому потребу.
Сьогодні знайдімо час задуматись: що могли б ми зробити такого у цей час, щоб принесло Богові радість – щоб Його Царство не зупинилося на нас, а поширилося далі, на тих, хто поруч із нами.
Бо милосердя, яке ми отримали задарма, ми покликані так само задарма дарувати іншим.
Амінь.
У наших немочах є місце для Божої Сили
Дорогі брати і сестри, подію, яку ми сьогодні згадуємо, Святе Писання змальовує одразу після величного дива — сходження Ісуса та апостолів із гори Преображення. У підніжжя гори зустрічаються два світу: людський відчай в особі змученого батька та Божественна сила в Особі Ісуса Христа.
Батько роки переживав страждання свого сина. Його емоції, біль і навіть обурення на апостолів зрозумілі – адже ті не змогли допомогти. Для самих же апостолів це стався момент глибокого шоку. Вони вже мали досвід успіху, вже зцілювали та виганяли духів, і раптом – публічна поразка на очах у натовпу та книжників. Прочитати все »
“Не бійтеся! Це – Я” Довіра Христові серед життєвих бур, і сила синодальної спільноти”
Дорогі браття і сестри, у Христі. Слова Ісуса в цьому уривку: «Будьте спокійні — це Я, не бійтеся», а також крик Петра: «Господи, рятуй мене!», спонукають нас до запитань: чи чуємо ми в бурі нашого життя заклик Господа не боятись? Чи завжди нам вдається розпізнати Його голос у цій бурі і довіритись Йому? До кого ми взиваємо про допомогу, коли «потопаємо» у наших переживаннях, страхах, розчаруваннях?
Там, де є Бог, там нема страху. Прочитати все »
Бог ніколи не підтримає грішну логіку: “кожен сам за себе”!
Дорогі браття і сестри у Христі, подія помноження хлібів, про яку ми сьогодні чуємо у святому Євангелії, є набагато більшою, ніж просто чудо насичення голодного натовпу. Вона відкриває перед нами самого Бога, Який не залишає людину у її потребі, а також показує, якою повинна стати людська спільнота, коли вона живе Божою любов’ю.
Ця подія неминуче пригадує нам іншу пустелю — ту, якою сорок років ішов ізраїльський народ після виходу з єгипетського рабства. Люди залишили все, щоб іти за Божим словом. У пустелі вони не мали ні полів, ні домівок, ні запасів їжі. З людського погляду їх чекала смерть. Але Бог не залишив їх. Він щодня посилав манну з неба, показуючи, що Той, Хто кличе людину за Собою, бере на Себе відповідальність за її життя.
Так само і люди, які сьогодні пішли за Ісусом у пустельне місце, зробили крок великої довіри. Вони залишили свої домівки, працю, щоденні турботи, щоб слухати Його слово. Вони поставили Бога вище від власної вигоди. І Господь побачив цю довіру. Саме тому Він не захотів їх відпустити голодними.
Цікаво, що апостоли дивляться на ту саму ситуацію зовсім інакше. Вони бачать проблему. День закінчується, людей багато, їжі немає. Їхнє рішення виглядає дуже логічним: «Відпусти людей, нехай самі подбають про себе». Це людська логіка. Вона здається правильною, практичною і навіть справедливою.
Але Ісус відкидає таку логіку. Прочитати все »
Мовчати чи голосити?
Дорогі браття і сестри у Христі!
У Євангелії від Матея ми читаємо про зцілення сліпців і німого. Боже милосердя виливається з великою силою, якої люди ще раніше не бачили. Це було незбагненним для людського розуму й викликало захоплення: «Ніколи нічого такого не було видно в Ізраїлі».
Вражає те, що Ісус не зважає на чергову критику з боку фарисеїв і продовжує свою місію спасіння людства.
Є ще одна деталь, яка викликає здивування. Після зцілення сліпих Ісус наказує: «Глядіть, щоб ніхто не знав про це». Але «вони, вийшовши, розголосили про Нього чутку по всій країні». Спочатку вони виявили себе дуже слухняними, і за їхньою вірою сталося зцілення. Проте згодом бачимо, що вони не послухалися прохання свого Цілителя.
А що було б, якби вони прислухалися? Прочитати все »
Як залишитись вірними своєму покликанню?
Дорогі у Христі, сьогоднішня розповідь розпочинається з того, як Ісус увійшов у човен і відплив до свого міста. Це сталось після того, як Його попросили відійти з тих околиць. Про це ми роздумували минулого разу. Читаючи, як далі розвинулись події, ми можемо дивуватися Христові, бачачи, як спокійно і впевнено Він продовжує свою місію. Нам може здаватися, що після такого неприйняття в Нього мала б з’явитися образа, розчарування чи навіть зневіра. Але нічого подібного в Ісусі немає. Чому?
Вірю, що Він залишається вірним Отцеві, вірним місії, яку прийняв, на нього не влинула поведінка невдячних людей.
Ісус показує приклад як треба постійно довіряти Небесному Отцеві.
І наслідком цієї довіри є дивовижне відкриття: якщо тебе проганяють з одного місця, то Господь уже приготував для тебе інше, де на тебе чекають. Саме так сталося і цього разу. Коли Ісус повернувся до свого міста, там на Нього вже чекав розслаблений чоловік, який довгий час був прикутий до свого ложа. Чекали й ті, хто з вірою приніс його до Ісуса. Його там потребували! Прочитати все »