Його вважали безнадійним, а він став для них знаком надії
Дорогі брати і сестри у Христі, сьогоднішнє Євангеліє (Лк. 8, 26-39.) переносить нас на протилежний берег від того, де за звичай проповідував Ісус, подія відбувається у Герасинському краю, у місці поганському, де за звичай жили язичники. І ось Ісуса зустрічає людина, про яку можемо сказати є останньою в цьому світі. Це був чоловік, опанований злими духами, що жив серед гробів, поза межами людського суспільства.
Він іменує себе “Легіоном”, що може означати – “багато”. Це не просто ім’я, це натяк на скупчення зла, що скувало життя людини, і є поясненням того, чому для навколишніх він був безнадійним випадком.
Ми чуємо, що увага від людей до нього була тоді, коли намагалися його зв’язати кайданами, але сила зла трощило ці окови. Такі спроби заспокоїти його не принесли жодного успіху. Бо насильство породжує насильство.
Для багатьох здавалося, що для нього вже не існує спасіння на повернення до нормального життя. Та все ж ця історія продовжилась зустріччю із Тим, Хто є Надією світу, хто прийшов Творити новий світ. Прочитати все »
Чи всі бідні і страждаючі попадуть до раю, а всі багачі до пекла?
Дорогі браття і сестри у Христі, притча про убогого Лазаря і про якогось багача (Луки 16, 19-31), у цей ювілейний рік сприймається по-особливому, бо для одних – це слова надії на сповнення обітниці у Небесному Царстві, а для інших – це має бути пересторога, бо засліплені своїми розкошами, своїм багатством, своїм забезпеченням, можуть після смерті бути неприємно здивовані. Чи ця притча є для всіх прийнятною? Мабуть, що ні, бо це слово Боже, слово надії є лише для тих, хто слухає і приймає!
У цій притчі Ісус дає прояснення на те, що буде з кожним з нас після завершення нашого земського шляху. У Божому плані було і залишається те, що ми покликані до вічності. А яка вона буде – це вже залежить від нас, він нашого земського життя, від того, як ми тут жили разом! Бог, добрий Батько, хоче, щоб Його діти були вічно щасливі, і навіть, якщо були покривджені, то будуть утішені!
Тому ця притча для віруючих людей є справжньою доброю новиною!
Це особливо стосується тих, хто страждає, хто хворий, хто має скруту в забезпеченні, хто почувається самотнім, хто пережив приниження і покривдження. За прикладом Лазаря очікуймо утішення і надіймося на сповнення Божої обіцянки. Прочитати все »
Господь сіє зерна надії. І які вже є плоди цього ювілейного року?
Дорогі браття і сестри у Христі, сьогоднішні ми слухаємо особливу притчу, яка відразу сповнюється на нас в часі її слухання – це Притча про Сіяча (Лк. 8, 5-15). Вона не просто описує різні типи слухачів, серед яких, кожен може себе впізнати, але й спонукає нас особливо в цей Рік Надії звернути увагу на безмежну надію Бога і нашу особисту участь у відповідальності за плоди надії.
Господь сіє з надією
“Вийшов сіяч сіяти своє зерно…” (Лк. 8:5). У цьому простому образі закладено таїнство Божої любові, яка діє, яка ділиться, яка надіється. Сівач, це сам Господь, від Якого все походить, а Його зерно – це Слово Боже (Лк. 8:11), це не тільки Його істина, Його обіцянка – це вияв Його Любові.
Господь сіє щедро, Він не скупий. Можливо, хтось Його осудить, що він марнотратний, бо не береже зерно, а розкидає його навіть на дорогу, у місце, де може прорости терня і на камʼянийстий ґрунт. І саме це свідчить про Його безмежну Надію. Господь знає, що частина Його зусиль може бути марною, але Він Йому важливо, щоб ми пізнали Його Любов і досвідчили Його сподівання.
Отець посилає найцінніше – Свого Сина, щоб Він став цим Зерном, кинутим у наш світ, щоб ми мали життя. Він довіряє нам не просто якесь Своє вчення, а Свого Сина, в якому Отець, виявляє Самого Себе.
Прийнявши Сина, людство побачить, щоб дуже чудесне: не тільки зріст, але й помноження. Не прийнявши і не давши плоду, зерно перестає жити і не зможе розмножуватися у світі. Люди того часу добре знали: якщо не буде плоду зерна, не буде з часом і самого зерна. Не буде чим сіяти. А як не посієш, то не пожнеш. Прочитати все »
Минають роки: 1.2.3….49
Минають роки
Їх вже багато минуло
Дорослішаю і старію(старішаю), прощаюсь із минулим вже етапом і зустрічаю наступний, для мене – це більш відповідальний період мого життя.
Все більше і більше відчуваю присутність Бога у своєму житті, яке врешті вже давно не моє… Він дає мені особливий дар – відчути те, що Він відчував, коли жив серед людей….
На днях одна людина так і сказала: я вас тепер розумію краще, ви мабуть відчуваєте те, що відчував Ісус, коли був з апостолами.
Так, для мене історії з Євангеліє часто стають реальністю у моєму житті.
Я пробую і часто вдається побачити Бога і у Ньому побачити себе. У Ньому моє відображення є іншим, ніж я собі уявляв, думаючи про свою недостойність і грішність. У Ньому, я завжди у сяйві та завжди у славі! Він ніколи не соромиться мене і приймає мене таким, яким я є.
Він не змушує мене бути іншим, Він просто огортає мене Своім поглядом і благословляє. Мені й не треба говорити і дорікати… Я сам бачу різницю між моєю темрявою і Його світлом… це й так зрозуміло
Це така велика сила Його благословення, що змушує мене шукати Його Очей, Його погляду любові. Тоді все інше стає не таким вже цікавим і захоплюючим.
Прочитати все »
Ісус повертає надію і життя тим, хто Його слухає
Дорогі браття і сестри у Христі, завдяки євангельському уривку від Луки (Лк. 7, 11-16) ми стаємо свідками зустрічі Життя зі Смертю, Надії з Відчаєм.
Коли відбувається похорон, ми говоримо: “проводжаємо людину в останню путь”. Цeй вислів “остання путь” наповнений сумом, бо ми відчуваємо, що людина завершує свою земську подорож і ми супроводжуємо її в останнє. Ця розлука є справжньою. Пережити таку втрату – це боляче, особливо для матері вдови, яка втрачає єдиного сина. Залишитись самою – це є найглибший душевний біль.
Звичайно, що нам важко змиритися з такою розлукою, що сталась з причини смерть. Ми всі відчуваємо, що покликані бути разом, а не розлучатись, покликані до життя, а не до смерті.
Прочитати все »
Бог ставить запитання і запрошує нас до пошуку відповіді. А хіба Він не знає все?
Дорогі брати і сестри у Христі! Цей ювілейний рік – це запрошення Святої Церкви прожити цей рік як паломники надії.
Кожне паломництво – це шлях від нашого звичного місця до святого місця, від наших звичних буднів до надзвичайного, до того, що нас очистить, наповнить і перемінить.
Прийти на святе місце і відразу отримати те, що ти хочеш – це більше подібно до магізму, ніж до досвіду віри, це обман. Хтось інколи так заоохочує: поїдь туди і все станеться, як ти хочеш! будеш мати те, що ти давно вже не можеш мати! Святе місце – це місце зустрічі із Святим, тому називається святе, але це не місце, де виконуються твої бажання.
На цій дорозі ми зустрічаємо різні ситуації, різні виклики. Але для віруючої людини, для паломника, немає випадковостей. Ми віримо в Боже Провидіння і намагаємося в усьому – у словах людей, у подіях, у власних думках – пізнати Божу волю, зауважити “знаки надії”, якими Бог підтримує нас на дорозі спасіння.
І все ж, коли ми, люди, обираємо неправильний шлях, коли схиляємося до того, що не корисним для нас усіх, то Бог, бажаючи нас зупинити і повернути на дорогу спасіння, ставить нам запитання. Дуже часто людина ставить собі запитання… але чи є у них відповіді натхнені надією? Прочитати все »