Зустрілись двоє. Почали розмову. Тема розмови була спірна. І як це звичайно буває, кожний почав відстоювати свою правоту, свою істину. Почалась завзята суперечка. За якийсь короткий час розійшлися, будучи кожний при свої думці та з твердим переконанням, що його думка є кращою від думки суперника.
Так, як вони були віруючі люди, вони добре знали, що істина є одна і, якщо раніше не було сумніву, хто правий, а хто ні, то тепер кожний запитував себе, чому совість не є спокійною? Все було ясно: десь була помилка, яка довела до конфлікту між двома, до сварки.
Того вечора кожний із двох зробив висновок: я був неправий.
Наступного дня у двох з’явилась мрія примиритися, щоб знову мати мир та спокій у серці, щоб знову запанувала любов між ними, щоб знову могли щиро усміхатися один одному, щоб знову були раді взаємній дружбі. Ось це і була істина. Істина, котра не будувалася на думці чи мудруванні, яка виходила із самого серця.
За якийсь час один із них був свідком подібної ситуації. Коли у його присутності почалась конфліктна розмова, він вже знав, чим це може закінчитися. Тоді підійшов до тих двох переконаних у власній правоті і тихо сказав: не вартує відкидати істину. Вони двоє поглянули у його очі, немов питаючи: Чию(з них двох)? Він зумів відчитати це запитання і продовжив: Божу істину: по любові між собою пізнають, що ви мої учні!
А ти де шукаєш істину? А взагалі, що для тебе є “Істиною”?
Істина-це любов!!!А любов-це наш Бог!!!І Бог не дивиться якої ми віри,Він дивиться чи є у наших серцях істина.Його істина-любов,якою Він є!!!
Мене теж завжди дивувало – коли двоє людей про щось сперечаються.
Дивишся ніби один говорить правду, поглянеш з іншої сторони – і той ніби правий. Поки не зрозуміла, що в світі є дві істини. Перша – це те,
якою я є, друга – те яким є Бог.
Хтось сказав, що в суперечці народжується істина,
мені ж видається що в суперечці народжується сварка.
А істина не потребує суперечки, вона потребує відкритого і щирого серця, а це поза раціоналізмом матеріальних аргументів суперечки.
Для прикладу хотів би привести сучасників Ісуса – високоосвічених (в Писанні) духовних осіб, які поза суперечками про Месію не замітили як Він прийшов, а також не замітили як розіпяли Того кого чекали, і про кого гаряче сперечались.
А достатньо було лише прислухатися до серця, що і зробили прості люди осоромлюючи зарозумілість і самонадіяність тих, хто свої знання використав проти Того, хто довірив їм їх як Завіт.
Істину легко загубити, коли попадаєш в темряву, вже не знаєш куди йдеш, істина що всі ми люди не заслуговуєм любові але Бог нас любить!