Бажання стати учасником чогось незвичного часто приваблює людину. Побачити чудо, відчути його на собі, пережити наслідки – чи відмовиться хтось від цього? Адже таке не трапляється щодня.
А з іншої сторони є ще одна причина, що спонукає нас стати учасником незвичних речей – цікавість. Цікавість – це те, що нас зрушує з місця, що притягує до невідомого і незнайомого, і у якісь мірі навіть приводить до віри. Але, чи та сама цікавість не стане на перешкоді віри? Чи то саме пожадання чудодійності не стане в центрі життя?
Незвичні речі у нашому житті рідкі не тільки тому, що вони рідко трапляються, але ще й тому, що людина легко звикає до незвичного, яке з різних причин переходить в категорію звичного, нормального. Багато чудодійності людина приписала собі, лише в хвилинах безсилля визнає: цінність кожного прожитого дня, чудо створення світу і всього, що його наповнює та інше.
Хотів випробувати Христа, а сталось випробування його віри
Петро озвавсь до нього й каже: “Господи, коли це ти, повели мені підійти водою до тебе!” “Підійди!” – сказав Ісус.
Згадуючи про Петра, те, як спровокував Христа на чудо, можемо побачити, що це чудо не малу зовнішню причину: не була потреба в допомозі комусь чи потрібно було врятувати життя когось. Це наштовхує нас на думку, що таке чудо мало радше причину внутрішню: випробування віри від захоплення, від цікавості, від зверхності, від фанатизму. Можемо лише уявити, що би було, якби Петро не мав цих хвилин випробувань? Чи пізнав би він Божу доброту не тільки, коли Бог тебе несе понад хвилями, але ще й рятує тебе, коли ти потопаєш?
Без хвиль, труднощів і страху чуда будуть лише показовим виступом.
В хвилину випробувань ми пізнаємо нашу віру в Бога, в Його присутність і допомогу. Саме тоді нам потрібно цілком довірятись Христові, щоб подолати страх і сумнів, які складають частину нашого земського життя. Повністю покладаючись на Нього, ми зможемо перейти ці миті випробування і очищення від того, що нас віддалює від правдивої віри. У хвилинах труднощів пізнаємо нашу віру в Бога чи лише бажання незвичних ситуацій.
Маймо віру в Христа сильну і міцну, котра навіть, якщо і захитається в часі життєвих бурь і негод, то зможе далі нас наближувати до Христа.
Петро благав та простягав руки свої і Господь поспішив на допомогу. Господь показав свою підтримку не тільки в часі піднесення, але ще в хвилини падіння.
Тепер Петро переконався, що віра – це не тільки сила, яка дозоляє творити чудесні вчинки, а віра – це шлях до Бога: чи він є по суші, чи по морю, але кінцевою метою є зустріч із Богом, в Його міцних обіймах.
Матея 14:22-33
+ Немає коментарів
Додайте свій