1. “Учителю, що мені робити, щоб вічне життя осягнути?” А Ісус мовив до нього: “В законі що написано? Як там читаєш?” Озвався той і каже: “Люби Господа, Бога твого, всім серцем твоїм, усією твоєю душею і всією силою твоєю і всією думкою твоєю; а ближнього твого, як себе самого.”
У словах двох заповідей Любові показується шлях до вічного життя. Вони важливі не тільки для вічного життя, але і тут на землі життя без них неможливе.
Любов притягує людей один до одного і їх утримує разом. З любові світ постав і любов’ю світ утримується.
Любов – це не магічні почуття, як дехто навіває, любов – це рішення жити в доброті, жертвуючи собою і тим, що є задля спільного добра.
Люблячи інших, ми зростаємо в любові. Стаємо сповнені любові тоді, коли любимо. Люблячи, наближуємося до Бога, стаємо більше подібні до Нього, і таким чином поширюємо Його Царство вже тут на землі.
Творячи діла милосердя, ми помножуємо любов в нас самих, навіть, якщо нам назад нічого не повертається. Вернеться через інших. Адже любов – це немов “ехо”, яке шириться у просторах і вертається з часом легким відгомоном.
Коли сповнюємось любов’ю від інших, ми хочемо їм відповісти взаємністю. Любов на любов. Самі цього не зауважуємо, але стаємо подібні до тих, від кого отримуємо любов. Вони дарують нам самих себе і ми їх приймаємо, уподібнюємось до них.
Ближній, як показано у притчі, це той, що любить, творить милосердя, сповнений доброти. Зустрічаючи ближнього, ми маємо можливість наповнитися цими прекрасними рисами. Стаючи подібним до євангельського ближнього, самі стаємо милосердними і передаємо добро іншим.
Як видно людину, котра живе згідно цих двох заповідей любові? Чи можна виконати лише одну заповідь, щоб мати життя вічне? Чому мусять бути ці дві заповіді разом?
2. Випадком ішов якийсь священик тією дорогою; побачив він його й, збочивши, пройшов мимо. Так само й левіт прийшов на те місце, глянув на нього й пройшов мимо. Але один самарянин, що був у дорозі, зненацька надійшов (на нього) й, побачивши його, змилосердився.
Хоч у притчі показано двох, які пройшли мимо, не виявивши допомоги, але не задля того, щоб ми їх могли осуджувати чи звернули увагу. Можливо, щоб побачили себе на їхньому місці?
Та все ж більше вартує свій погляд на доброго чоловіка. Звертаючи увагу на добро, стаємо добрими. Осуджуючи людей і роздумуючи над злом, самі стаємо злими.
Добрий чоловік не був байдужим до чужого нещастя. Він зупинив свій хід життя, зазнав матеріальних витрат і виявив турботу. Можемо тільки уявити собі, як був озлоблений той постраждалий чоловік, але потім, якими ж благородними почуттями він наповнився, відчуваючи на собі милосердя від ближнього самарянина.
Задумаймося: Які найчастіше оправдання зустрічаються серед людей, коли відмовляються допомогти? Що саме спонукає людей бути жертвенними? Що спонукає залишити егоїзм і відкритися на нещастя іншого, щоб виявити йому милосердя?
3. Хто з оцих трьох, на твою думку, був ближнім тому, що потрапив розбійникам у руки?” Він відповів: “Той, хто вчинив над ним милосердя.” Тоді Ісус сказав до нього: “Іди і ти роби так само.”
Ближній – це той, хто є близько. Із притчі бачимо, що постраждалий і самарянин не були близькі по вірі, по культурі і національності. Їх об’єднала Любов, адже саме любов творить ближніми навіть зовсім протилежних людей, переступаючи різні віддаленості.
Задумайся над собою: Чи можеш пригадати тих добрих людей, від який прийняв/ла добрі риси характеру? Чи тобі хтось допоміг у скруті, коли інші покинули, як він виявив милосердя? Що пережив/ла тоді? Натхненим таким добрим вчинком, чи ти зробив іншим щось подібного?
Луки 10:25-37
Ці відповіді допоможуть тобі пізнати твоє духовне життя. Ти можеш поділитися із іншими цими запитаннями і твоїми відповідями, щоб краще обговорити цю тему і зробити ще один крок у твоєму духовному житті.