Двоє друзів вирішили пообідати разом. Так як вони були досить відомими людьми, а мали дуже важливу розмову, то вибрали тихенький ресторанчик, щоб їх ніхто не турбував. І дійсно місце було досить спокійно, клієнтів було мало і пахнуло досить смачно. Коли принесли замовлені страви, то за звичкою перехрестились і взялись тамувати свій голод. Незабаром пішла розмова, що була основною причиною їхньої зустрічі. І в час, коли розмова підійшла до кульмінаційних рішень, пролунав голос старенької жінки, яка незамітно наблизилась до столу друзів. Двоє товаришів зупинили їхню дискурсію і здивовано поглянули на невідому бабусю, яка не перестава дякувати за добрий приклад.
– Приклад? Який приклад? – не переставали дивуватись друзі.

– Ви перехрестились і, помолившись, почали їсти. Я вже давно відвідую цю їдальню, і ще пам’ятаю ті часи, коли ми, ще будучи дітьми, також молились перед їжою. Дякую, що мені пригадали дитинство і пригадали, що потрібно робити перед їжою. Я ж також християнка…
Жінка вийшла із задуманим, але водночас радісним обличчям. Ми далі продовжили свою завзяту розмову. Лиш потім, коли виходили із цього спокійного куточка, і де людей було дуже мало, усміхаючись, один до іншого сказав:
– Бог покликав нас бути проповідниками Божої присутності, залучає нас до роботи всюди, навіть тоді, коли ти не сподіваєшся!

Не завжди люди находять сміливість підійти і подякувати за те, що ти зробив для них. І це не означає, що ти нічого корисно для них не зробив. Потім все стане відомим всім, нажаль погана поведінка теж…