Їду у поїзді, дивлюся у вікно і думаю про одну людину, а радше згадую нашу останню розмову… Мої глибокі роздуми перериває хтось дуже необережний, бо сідаючи напроти мене, зачіпив мої ноги. Коли я повернув голову у його бік, щоб виявити своє незадоволення, я ще більше здивувався і скрикнув: “Ну, це ж чудо!” Передімною вже зручно вмостився той самий чоловік, про якого я думав.
Звичайно виникло здивування від мого вигуку: “Чому чудо?”
Я йому з радістю розповів про що я думав за мить до його приходу.
Далі між нами розпочалась розмова, але цього разу темою було: чудо. Серед багатьох сказаних слів пролунав один висновок. Саме він залишився у моєму серці надовго.
“Чудо є чудом лише кілька днів, мабуть не більше восьми….”
це означає, що ми вважаємо за чудо якесь явище, до того часу, поки до нього не звикнемо. Коли вже стало звичним, то і містичність чуда поступово згасає. Поволі ми звикаємо і вже кажемо, що так має бути. Чудо стає звичним явищем.
Вам колись забракло повітря? Може коли топились, чи просто були у закритому приміщенні? Пригадайте той момент, коли ви вдихнули свіже повітря і дійсно відчули чудесну силу життя. Це ж саме повітря ми вдихаємо кожного разу. Навіть зараз. Хіба це не чудо?
Ох, як це прекрасно зауважити чудесні моменти у нашому щоденному житті!
Вірю, що тоді життя стане чудесним або пречудним, як дехто з моїх друзів любить говорити.
Хай кожна зустріч із другом, буде чудесною зустріччю!
Хай кожний подих, буде чудесним подихом.
Хай кожна капля води, буде чудесним вгамуванням спраги.
І хай чудо життя триває доти, доки ми живемо! Амінь!
Якщо тобі вдалось прочитати ці рядки, Якщо ти щойно вдихнув повітря,
Ти став свідком чуда! Чи не так?
Направду це чудо! Чудеса в житті таки є і їх багато, варто тільки відкрити очі та побачити їх, а можливо навіть відчути на собі.
Без друзів чи багато ми варті?
Мабуть,ні…
Для людини духовно-байдужої і закритої на щось білше за неї все просто: “випадковість”, “та.., так сталось”, “може це хтось підлаштував?” та ін.
Усвідомлення чуда є напевно Божим даром, бо тішитися тим речам на які вже давно ніхто не звертає уваги, бачити в повсякденному – єдине, неповторне і чудесне є вже саме по собі – чудо.
Якось раз я сидів на лавочці біля монастиря і розмовляв з Отцем. Отець спитав мене, чи знаю я для чого Бог сотворив оту квітку, що гойдалася на вітрі.
Я відповів, звичайно знаю, – це для того щоб приносити користь людині, мед, естетичне задоволення, потім пригадав ще щось з шкільної програми про фотосинтез…
А Отець відповів мені – на мій погляд цю квітку Бог сотворив щоб ми могли чудуватися могутності Його,
щоб через твориво ми побачити Творця, бо якщо квітка така гарна і складна, то який же тоді Творець….
дуже оптимістично) ніби крила виросли! і бажання бачити і пам”ятати, відчувати чудо, і бажання робити маленькі чуда для інших.
і те, що Ви, отче, створили такий сайт – також ЧУДО Господнє)
В мене є один друг (звичайно їх більше, але зараз про ньго). Ще коли він вчився в семінарії, а в мене виникали якісь запитання стосовно духовного життя ставалось ДИВО і ми зустрічались, іноді випадково серед міста, навіть тоді, коли він лише на кілька днів приїздив з Риму. Але ще більшим дивом є те, що після свого навернення, коли мені дуже хотілося поділитися з ним своїми думками я знайшла його сайт (можливо не зовсім випадково, бо я сильно молилась за нього, розуміючи, що колись він сильно молився за мене)… мого друга звати Пиріг…
я молюся, щоб Бог вам послав того, що Вам потрібно (бо Він то знає, а я ні), від себе лише додаю “любові, миру, радості, і багато-багато сил і надхнення”