Дорoгі браття і сестри у Христі, ми ті, що в дорозі до зустрічі Великого Торжества Різдва Христового з особливою увагою маємо вдуматися в саму суть  історії про запрошених гостей(Луки 14,16-24), що разом із своєю відмовою та відсутністю,  показали свою невірність. Радуємось за недостойних  учасників вечері, що відгукнулись на запрошення і по милості господаря стали вибраними учасниками. Здавалось би найближчі найрідніші мають бути поруч завжди. Адже близькість друга не вимірюється лише спогадами про минуле, але ще й присутністю в теперішньому житті. Продовженням відносин є вірність, а вона потребує постійних доказів, навіть, у найдрібніших речах, які часто вимагають жертвенності.

У цей теперішній час мало говориться про вірність, мало закликається до збереженні вірності, мало ціниться вірність. Інші цінності увійшли в культуру відносин між людьми, дружбу, сімейні відносини. Хто сьогодні говорить про дотримання слова? Про відповідальність за прийняте рішення? Вірність традиціям та переданням предків? Часто чуємо заклики до новизни, до зміни старого на нове, до постійного пошуку кращого… вигіднішого…. комфортнішого… економнішого…
Ворогом вірних відносин може стати невгамовний пошук найкращості.
Часто причиною розірвання дружби є пошук найкращого. Коли випадає нагода мати щось нове краще, то покидаємо старе, вказуючи, що старе гірше. Деколи у відносинах з Богом ми також поводимось подібно, спокушаючись на щось “краще” навіть, якщо воно є злом для нас, це ж зустрічається у відносинах між людьми. Сучасне суспільство є у пошуках зручностей та комфорту, а це в свою чергу відтягує увагу від жертвенності, ось тому приходить до багатьох криза віри: що вибрати Бога, що кличе до жертвенності, чи зручності, що пропонує цей світ?
Оправдання, причина, пояснення …
Коли робимо вибір, то хочемо якогось пояснення, щоб підтвердити свій вибір і собі пригадати у разі сумнівів чи докорів сумління. Наші пояснення – це прикриття наших слабостей, але чи це є “Голос Бога”? Адже, коли самі собі щось надумуємо, то все зводиться лише до нашої згоди, вигоди, тимчасової зручності і т.д. А якщо хочемо об’єктивного пояснення, тоді потрібно вийти поза межі свого знання і вдатися до Божої Мудрості. Дух Святий просвітить і вкаже правильне рішення, що буде вести до святості добра для всіх.
Ті, що не прийшли на гостину, мали оправдання. Ми, котрі не приходимо до храму, не творимо діла милосердя, не зростаємо духовно – теж оправдовуємося?
Зауважте, що той хто оправдовується, той не потребує прощення! Бо він вже оправданий… може тому наше суспільство має брак любові, бо кожен має якесь пояснення, а прощення, як дар любові, є на стороні.
Цінуємо, коли втрачаємо? а навіщо?
Слово втратити часто розуміємо, коли щось згубили, щось зломилось, щось перестало існувати… Але ще інша сторона: це тоді, коли нам не дісталось. Могли мати, але отримали. Хтось каже: “я ніби нічого поганого не зробив нікому”, але, якщо подивитися об’єктивно, то побачимо, що так не є.
Наша відсутність, наша байдужість, наш легковажність може привести до того, що добро не поширилось. І це вже не добре.
Задумаймося над нашою ВІРНІСТЮ, чи не знищуємо  її через наші оправдання і пошук кращого?

роздуми над уривком з Євангелії:  Луки 14,16-24.