Правдива духовість єднає, фанатизм розділює і віддаляє

Loading

Двоє побожних людей увійшли до храму. В час великого посту за звичай почали на початку своїх молитов бити поклони. За якусь мить виявилось, що вони по різному здійснювали цей глибокий обряд покаяння. Один робив знак хреста на собі і згинався додолу, а інший навпаки початку творив поклін, а вже потім клав знак святого хреста на собі. А так, як стояли поруч, то різницю побачили відразу. Це і викликало запитання: чому інший робить не так, як я?

Саме це запитання не давало спокою ні одному, ні іншому.

Молячись слова молитви, ” не осуджувати брата мого…”, вони ще більше заглибились у молитву, але вже з іншим запитанням: чому я не роблю, як мій ближній?

Дивним було те, що по завершенні молитви вони знову почали творити поклони, але цього разу все було по-іншому: хто робив поклін і потім робив хрест на собі, вже тепер хрестився і відтак кланявся, а інший теж змінив свій звичай. Обоє зауважили це та усміхнулись. Бог також зрадів, що любов перемогла. А диявол розгнівався, що йому не вдалось відвернути від покаяння і різниця в обох не стала віддаленням, випробуванням любові.

Правдива духовність  – це не впертість у своїх релігійних практиках, а пошук єдиного і миролюбивого стану душі, це постійний пошук того, що наближує і єднає з Богом.

Може тому християни не можуть об’єднатися, бо не шукають єдності, бо забракло духовості?

 

Той, хто шукає покаяння для себе, не знайде його у зміні поведінці іншого. Почати потрібно від себе.

Безплідним буде, коли лише один буде змінюватися, а інший у своїй гордовитості, дивлячись на того іншого, буде наївно себе переконувати, що тільки він є правий і тому не має потреби змінювати себе.

Залишити відповідь