Дорогі брати і сестри у Христі, святкуючи Торжество Успення Пресвятої Богородиці, ми долучаємося до апостолів, котрі прийшли, щоб вшанувати її Блаженний спочинок.
Це Торжество не сповнене смутку, згадуючи такий делікатний момент. Адже ми згадуємо завершення життя земського і початок небесного, згадуємо злуку Сина і Його Матері, повернення до втраченого Раю.
Ми разом із апостолами розділяємо цю радість. Радуватися у час, коли душа єднається із Богом – це свідчення нашої віри у продовження нашого життя і завершення його.
Звичайно, що ця радість поки що не може бути повною, адже ми ще наповнюємося тугою і журбою через втрату для нас дорогої людини. Проте радість має бути, бо саме вона є свідчення нашої надії. Коли ми втрачаємо надію, тоді смуток ще більше наповнить нас, доводячи до аж відчаю.
Досвід показує, що чим більше дорожча для нас людина, тим більша є втрата, але чим більше наша віра в Бога, тим більша є радість за ту людину, котра після відходу перебуває у Божих обіймах.
За Марією також тужили, але бачимо, що її опіка, її материнство ще більше сповнились тоді, коли Вона стала Небесною покровителькою.
Ми згадуємо Пресвяту Богородицю як її життя так і її блаженне Успення
Передання нам говорить про те, що архаангел Гавриїл 3 дні перед її успенням сповістив про завершення її земського життя. Ці дні стали нагодою ще більше послужити апостолам, якими Вона опікувалася.
Інколи люди висловлюють своє бажання знати про дату їхньої смерті. А для чого?
Декому Господь відкриває цю таємницю, для багатьох залишається закритою. Але правда залишається одна – колись цей час настане. Від нас залежить, яким цей час буде. Як ціле наше життя так і остання наша мить визначать на нашу вічність.
Ісус називає блаженними тих, котрі слухають Слово Боже і зберігають Його. Тих, котрі подібно до Богородиці перебувають в присутності Бога, тих котрі в цьому блаженстві прожувуть ціле життя і відійдуть з нього, щоб переставитися до вічного життя, до вічної радості.
Можливо ми ніколи не взнаємо дату нашого успення, але це буде для нас нагодою постійно очікувати зустрічі з Богом.
Ми просимо не тільки “Многая літа”, але ще й “благая”, тобто добрих!
Є ті, котрі живуть тут на землі, думаючи, що житимуть вічно тут, але хіба в довгих роках полягає щастя? Що є тою “благістю”, тими добрими літами?
