Бог дарував нам дар спілкування не тільки із Ним, Творцем, але також, щоб ми мали можливість спілкуватись між собою, між творіннями.
Адже спілкування єднає, збагачує, допомагає людині жити у взаємній любові. Цей дар слід берегти і розвивати. Що ми й намагаємось робити.
Кожна сім’я, відчуваючи відповідальність за це перед своєю дитиною від самих перших днів, або ще й в утробі матері, спілкується із дитиною. Яка велика радість приходить, коли дитина реагує на наші звуки, жести, слова, емоції. Ще більша радість настає, коли дитина не тільки реагує, але ще й відповідає нам у подібний спосіб.
Звичайно, що у садку і в школі, серед друзів та просто при зустрічі із випадковими людьми спілкування відбудеться по-різному. Завжди будуть такі особи, котрі намагатимуться впливати на наше життя через спілкування з ними. Когось будемо слухати, а когось – ні, хтось залишить свій слід у нашій свідомості, а хтось просто зникне, не затримавшись у нашій пам’яті ні на мить.
Від кого чи від чого це залежить?
Тут довго міркувати не потрібно, бо відповідь однозначна: це ми вирішуємо і все, що наповнює наш внутрішній світ – це наш вибір і відповідно – це наша відповідальність.
Бог нам дав 5 дарів відчуття, щоб через них ми сприймали оточуючий матеріальний світ: слух, зір, нюх, смак і дотик. Таким чином ми наповнюємо свій внутрішній світ тією інформацією, яку приймаємо через наші органи відчуття. Якщо ж будемо закриті і не будемо використовувати цей дар, тоді і будемо обмежені, ізольовані від цього.
Усе, що є Богом сотворене і дане людині є їй на користь і на добро, але людина, маючи свободу, може це не використати, або все скерувати собі на шкоду.
Людина, поражена гріхом, починає сприймати світ у гріховному розумінні і може використовувати дари Божі не користь, а на погибель собі та іншим. Відповідно її вчинки будуть гріховними і не будуть приносити користі.
Дар слухання іншого може бути у правді, або в лукавстві
Ми завжди когось і щось слухаємо!
Орган нашого слуху завжди має можливість вловлювати звуки, подібно, як наш розум може звертати нашу увагу на почуте, або ж ізолювати себе від почутого, звертаючи увагу на щось інше.
При цьому можемо зауважити, що людина може слухати правдиво і оманливо. А ще може трапитись таке, що одна людина говорить правдиві речі, а інший може це перекручувати на якусь брехню і тоді все спотвориться.
Саме це нас скеровує до висновку, що правдиве слухання – це уважне слухання. В уважному слуханні проявляється зацікавленість, відкритість до розуміння і готовність прийняти правдивий зміст слів іншого.
Ми завжди маємо вибір: куди скерувати нашу увагу. Як правило, наш мозок переважно скреровує нас до чогось легшого. І щоб скерувати свою увагу на важче до сприймання, то тут потрібно виявити зусилля. Особливо це можемо зауважити, коли ми зосереджені на чомусь і нас щось відволікає, тоді нам потрібно прикласти зусиль, щоб далі тримати увагу на тому, що ми хочемо.
Подібно до сторожа, котрий пильнує, щоб злодій не зробив шкоди, він мусить постійно тримати увагу, щоб зауважити щось незвичайне, при цьому його може відволікати сонливість, якісь особисті думки чи щось інше.
У слуханні людина проявляє правдивість своєї поведінки через належну увагу.
Лукава людина робить лише вигляд слухання, але насправді є глухою до почутого. Маючи здоровий слух, робить вибір бути внутрішньо глухою. Як це стається? Інколи навіть не навмисно, без злого умислу.
Скільки раз ми зустрічали подібні ситуації, коли нам немов слухали, але насправді не намагались почути.
Слухати уважно, слухати з увагою це не тільки ознака поваги до людини, чи норма етикету. Для віруючих людей – це ознака праведності людини. Адже, праведна людина – це правдива людина, яка уникає усяких форм фальші, дволичності, лукавства.
Памʼятаймо, що ми завжди в праві вирішити слухати, або не слухати. Але робити вигляд на зовні одного, а в середині бути іншим, то це вже обман. Слухати і при цьому не чути, що тобі кажуть, це вже від лукавого.
Спаситель наш Ісус Христос не раз наголошував, хто має вуха, щоб слухати, хай слухає!
Уважне і правдиве слухання і фіктивне, лукаве.
Ви задумувались над тим, як зрозуміти, що людина нас слухає? Не раз ми сумнівались в тому, що нас слухають. Інколи насмілюватись зробити зауваження: вислухай мене, ти ж мене не чуєш.
Найперше зауважмо, що є пасивне слухання і активне.
Пасивне слухання є таємничим, бо супроводжується лише тишиною, але нічого більше зовнішнього, що може показати ознаки, що інформація все ж потрапляє до слухача. Активне – це відкрите, бо має багато ознак як словесних, та і безловесних. Коли нас перепитуюсь, уточнюють, дають запитання. Несловесні ознаки – це коли записують наші слова, виражають відповідні емоції, реагують на почуте і показують це.
Ми з великою радістю сприймаємо активних слухачів, рівно ж з великою насторогою – пасивних. Скільки раз ми зізнавались: ти мене так уважно слухаєш, що спілкувався би з тобою цілий день. Або був інший досвід: та що я тобі розказую ти ж мене все рівно не чуєш.
Тому вартує завжди себе запитувати: яким слухачем я є? яким слухачем себе показую?
Сліпий, але чуючий
Історія із сліпим чоловіком і Єрихону, яка описана у Євангелія від Луки 18, 35-43,. показує, що потребуючий жебрак був дуже уважний слухач. Він почув натовп, зумів поцікавитись і уточнити, що відбувається довкола. Зумів кричати і при цьому очікувати відповіді. Також Ісус показав себе правдивим слухачем, котрий у спілкуванні показав зацікавленість і уважність до почутого. Його запитання “що ти хочеш, щоб я тобі зробив?” було уточненням на почуте: “Ісусе, Сину Давидів, змилуйся наді мною”. Ісус міг сам проявити ініціативу і зробити так, як би він це вважав, але дав запитання і цим виявив повагу до сліпого, щоб саме він сказав, що дійсно він хоче. “Віра твоя спасла тебе” – було у відповідь. А віра народжується від слухання, можемо сказати від активного слухання, яке перемінює людину.
Ось ми приходимо до храму, щоб творити це спілкування із Отцем Небесним та між собою. Яким є це спілкування: правдиве чи лукаве? Скільки раз ми досвідчували, що тілом ми є присутні, а в душі ми слухаємо щось інше, чи когось іншого. Будьмо обережні, щоб цей вірус лукавства не зіпсував нам життя і поставив під сумнів наше спасіння.
Натомість радіймо від глибокого духовного досвіду правдивого слухання Бога та ближніх, адже уважне слухання – це справжні вияв любові до іншого.
Проповідь виголошення у Кʼяварі
м.Савона
м.Генуя