А прийде такий момент, що вже не будеш знати: що є таємним, а що вже загальдоступним.

Хтось мені сказав, що дотримуватись таємниці – це ознака вірності. Зрадником можна вважати того, хто викрив сказане таємне.

Це дійсно так?

Яка ж велика тоді буде зрада, коли на страшному суді все стане явним… і жодна таємниця вже не буде прихована!

Чи Бог любить таємниці?

Чи Він ображається, коли щось тайне, стане явним?

Це гріх має схильність бути скритим, це диявол не любить ясності, ховається і не спроможний сказати так, як є насправді.

Він все ускладнює, заплутує, приховує і маскує. Тому секрет/ таємниця завжди має характер темноти, закритості і відмежованості.

Правда вона проста і не потребує сховку.

Але все ж таки її треба відкрити.

Це означає, що ми ті, котрі перебуваємо у темряві, маємо вийти на зустріч їй і прийняти її. Ми маємо відкритись на неї. Вона нас оточує, вона довкола нас, вона була і є такою, як є!

У таємниці є завжди багато фантазій і видумок, здогадів і припущень. Тому мало правди в них, але довкола є багато того, що насправді може і не існувати.

І все ж не кожна таємниця є увязнючою.

Не кожна таємниця є тягарем.

Якщо це стосується тільки мене і тебе, тоді ця таємниця скріплює зв’язок між нами і бо тоді ми обоє стоїмо на сторожі чогось дуже важливого для нас обох. Але і в такому випадку колись все це має вийти на яв, щоб іншим дати свідоцтво взаємної вірності.

Таємниця, яка ніколи не вийде на яв, яка приречена залишитись у темноті, хіба вона може бути істиною?

І не слід плутати правду із базіканням без потреби, ніби так є!

і не слід плутати «все у свій час» із таємницею, мовляв це не для тебе.

Не просіть тримати таємниці і бути в’язнем! Краще не кажіть цього!

Не придумуйте собі різні секрети, не увязнюйте себе!

Живіть просто, без таємниць.

Живіть у світлі, без тіні.

Живіть без страху, без напруги: що, кому, про кого і про що…

життя – це теж таємниця, яка поступово відкривається.

Тому зріла людина, вона проста.

Проста, бо без таємниць, бо не має потреби щось приховувати.